Юрчинська-Попович Наталія Львівна
Наталія Львівна Юрчинська-Попович (1 березня 1906, с. Помонята, нині Львівська область — 16 грудня 2003, м. Львів) — українська громадська діячка, пластунка, декламаторка. Член організацій «Союз українок», ОУН.
| Наталія Юрчинська-Попович | |
|---|---|
| Наталія Львівна Юрчинська-Попович | |
| Народилася |
1 березня 1906 Помонята, Рогатинський район, Івано-Франківська область |
| Померла |
16 грудня 2003 (97 років) Львів, Україна |
| Поховання | Янівський цвинтар |
| Громадянство |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина →  ЗУНР →  Польща →  УРСР → Україна |
| Діяльність | громадська діячка, декламатор |
| Alma mater | Бережанська гімназія |
Життєпис ред.
Наталія Юрчинська-Попович народилася 1 березня 1906 року в селі Помоняті, нині Рогатинської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської области в родині священника о. Лева і Теофілі.
Навчалася в Добромірській початковій школі, Бережанській гімназії (з відзнакою) та учительській семінарії. Закінчила торговельну школу, працювала в Центросоюзі м. Львова.
Від 1923 — вступила до «Пласту». Була полковницею 34-го полку ім. Марусі Богуславки. Співала в хорі «Боян» (керівник — Станіслав Людкевич). Підтримувала дружні та літературні стосунки з Оленою Телігою, Оксаною Лятуринською, Наталією Лівицькою-Холодною, Дмитром Донцовим, Олександром Олесем, Олегом Ольжичем, Богданом Лепким та Юрієм Липою.
1932 року одружилася із Степаном Поповичем, з яким переїхала до Варшави. Діяльна в українському громадському житті, секретар Союзу Українок Еміґранток. Мала двох синів — Ігоря і Бориса.
1941 року повернулася в Україну. Працювала секретарем директора механічного ливарного заводу м. Збаража на Тернопільщині. Перед наступом Червоної армії у 1944 році разом зі синами переїхала в м. Криницю на Лемківщині.
Зазнала переслідувань від всіх окупаційних режимів. У 1929 році заарештована поляками разом з подругами біля Преображенської церкви у Львові за участь у панахиді по Ользі Басараб. Під час німецької окупації у Варшаві була затримана за декламацію поезії Тараса Шевченка «Мені однаково», яку німці сприйняли на свою адресу. 23 грудня 1949 року заарештована і засуджена до 10 років ув'язнення, а сім'ю — чоловіка, дітей і матір — заслано в Хабаровський край, Росія. Ув'язнення відбувала в Тайшетських таборах. 1956 року отримала дозвіл переїхати до сім'ї на Далекий схід, а в 1960 році повернутися в Україну.
Після проголошення незалежности України стала учасницею хору політв'язнів та декламувала вірші. Член Товариства імені Олени Теліги, товариства репресованих. Влаштовувала концерти в своєму помешканні у Львові.
Померла 16 грудня 2003 року у Львові. Похована в родинному гробівці на 40-му полі Янівського цвинтаря.
Джерела ред.
- Юрчинська Попович Наталія — неперевершена декламаторка. Історія Пласту.
- Галина Терещук (29 травня 2016). Радянські окупанти виселили з помешкання, давши лише дві години на збір. Радіо Свобода.
- Вчора у Львові урочисто привітали із 80-ти річчям учасника бойових дій УПА. Львівська міська рада. 27 лютого 2013.