Юзеф Тішнер
Юзеф Станіслав Тішнер (пол. Józef Tischner; 12 березня 1931, Старий Сонч — 28 червня 2000, Краків) — польський католицький священник та філософ. Кавалер вищої нагороди Польщі — Ордену Білого Орла.
| Юзеф Тішнер | ||||
|---|---|---|---|---|
| пол. Józef Tischner | ||||
| Народження |
12 березня 1931[1][2] Старий Сонч, Новосандецький повіт, Малопольське воєводство, Республіка Польща | |||
| Смерть |
28 червня 2000[1][2] (69 років) Краків, Республіка Польща[1] рак гортаніd | |||
| Громадянство (підданство) |
 Республіка Польща[3] | |||
| Знання мов |
| |||
| Діяльність |
| |||
| Член | Колегіум невидимий | |||
| Науковий ступінь | професор[d][4] | |||
| Alma mater | Ягеллонський університет (1959, 1955)[5] | |||
| Конфесія | католицька церква | |||
| Автограф |
 | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
 Юзеф Тішнер у Вікісховищі | ||||
Біографія ред.
Молодість ред.
Дитинство провів у Лопушній, де його батько Юзеф керував школою, а мати Вероніка з дому Хованець. Після закінчення ліцею в Новому Торзі в 1949 р. вирішив вступити до семінарії. Батько був проти, вважаючи що «Юзеф ще молодий».
Освіта і робота ред.
Через рік Юзеф Тішнер вивчав право на Ягеллонському університеті Кракова. В 1950—1955 роках навчався на Теологічному факультеті ЯУ. Закінчив також Вищу духовну семінарію Краківської архієпархії, висвятився на священника 26 червня 1955 року. Продовжив навчання на Факультеті філософії Християнської академії католицької теології у Варшаві, а з 1957 року на Філософсько-історичному факультеті ЯУ. В 1959 році захистив магістерську, а в 1963 році докторську (Ph. D) роботу «Трансцендентальне я в філософії Едмунда Гуссерля». Восени 1968 року вперше виїздить за кордон, на річну стипендію до Левена. В результаті постала робота «Студії з теорії свідомості (Феноменологія еготичної свідомості)», котра лягла в основу захищеного ним в 1974 році докторату.
З 1982 року кілька разів очолював Філософський факультет Папської теологічної академії у Кракові, багаторічним Головою Інституту гуманітарних досліджень у Відні. Був почесним доктором Лодзького університету та Вищої педагогічної школи у Кракові. Викладав курс «Філософія драми» в Державній вищій театральній школі у Кракові. Був членом Collegium Invisibile.
Філософські погляди ред.
В 1970-х роках став відомою постаттю в інтелектуальному житті Польщі. Дискутував із класичними філософами епохи Просвітництва та екзистенціалістами, запровадив поняття «я аксеологічне». Розпрацьовував поняття свідомості та свободи. В 1970 році представив описання «я як елементарної цінності», протиставляючись гуссерлівській концепції «я трансцендентального». Цим самим, залишаючись в рамках феноменологічної традиції, ступив на власну стежку філософських роздумів, що допровадила його пізніше до філософії драми та метафізики добра.
У есе «Занепад томістичного християнства» (1970) почав дискусії із томізмом, закидаючи йому ідеологізацію віри. В 1979 році написав книгу «Польський кшталт діалогу», полемізуючи також із марксизмом.
У статтях, зібраних під титулами «Нещасний дар свободи» (1993), «В країні хворобливої уяви» (1997) та «Ксьондз на манівцях» (1999) висловлював свої погляди в питанні побудови нового суспільного та політичного ладу, але передусім етичного. Продовжував також суто філософські пошуки. Найбільш знаними його працями є «Філософія драми» (1990) та «Суперечка про існування людини» (1998).
Політичні погляди та суспільні зв'язки ред.
З 1980 року висловлює свої симпатії до руху «Солідарність». Виступаючи з казанням перед головами професійних спілок в жовтні 1980 року сказав: «Несіть один одного вагу солідарності, найглибша солідарність то солідарність совісті». Після цього виступу публікує низку трактатів в католицькому тижневику «Tygodnik powszechny», виданих пізніше книгою «Етика Солідарності» (1981). Вважався за одного зі священників «Солідарності» (його казання було прочитане також на І З'їзді Солідарності та увійшло до його офіційного збірника документів).
Як уродженець Підгалля (землі польських гуралів), з 1980 року є також капеланом Союзу підгалян та ставить собі завданням «скристалізувати ідею гуральщини». Підтримував розвиток гуральської культури, виголошував проповіді гуральською говіркою.
Смерть та пам'ять ред.
Помер в 2000 році від раку гортані. Похований у Лопушній. Після його смерті папа Іван Павло ІІ написав у телеграмі: «…був людиною Церкви, занепокоєною завжди тим, аби у захисті правди не згубити з очей людину». З 2001 року місячник та видавництво «Znak» присуджують нагороду його імені. Віденський Інститут гуманітарних досліджень з 2003 року надає польським молодим науковцям стипендію імені Юзефа Тішнера. З 2003 року у Кракові діє Фонд «Інститут думки Юзефа Тішнера», що має на меті охорону та поширення інтелектуального доробку свого патрона та творче продовження найважливіших досягень його філософії.
Публікації про Тішнера ред.
Боновіч В. Капелюх на воді. Розповіді про отця Тішнера. — К.: Грані-Т, 2013. — 296 с.
Примітки ред.
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #119304740 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ https://encyklopedia.pwn.pl/haslo/Tischner-Jozef;3987493.html
- ↑ Nauka Polska
- ↑ https://nauka-polska.pl/#/profile/scientist?id=69347
Посилання ред.
- Тішнер // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- http://tischner.pl/ [Архівовано 10 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- http://www.wse.krakow.pl/ua/o_nas/patron[недоступне посилання з серпня 2019]
- http://dzyga.com/podcast/2013/10/17/mihnik-o-tishner-zhakovskyj-rozmovy-pana-z-panottsem/[недоступне посилання з серпня 2019]
- http://www.bu.kul.pl/ks-jozef-tischner-1931-2000-sylwetka,art_11366.html [Архівовано 9 травня 2013 у Wayback Machine.]