Відкрити головне меню

Щитомордник кам'янистий

вид плазунів

ОписРедагувати

Загальна довжина досягає 84 см. Спостерігається статевий диморфізм — самки більші за самців. Голова велика, дуже широка. Морда зверху пласка, кінець її не підведений. Щитки, що вкривають голову, утворюють плаский щит. У самців черевних щитків — 151—164, підхвостових — 37-46. У самок черевних щитків — 148—165, підхвостових — 34-41. Навколо середини тулуба є 21—25 рядків луски. Має парні трубчасті отруйні зуби на дуже рухомій верхньощелепній кістці.

Забарвлення верхньої сторони тулуба й бічної поверхні коричневе, рудувато-червонувате. Поперек тулуба йдуть 29-44 широкі яскраво-коричневі смуги, розділені світлішими проміжками. З боків проходять рядки темних цяток. Черево світло—коричнювате або рожеве, іноді світло-сіре.

Спосіб життяРедагувати

Полюбляє лісові, кам'янисті, гірські місцини, зокрема кедрово-широколистяні ліси маньчжурського типу. зустрічається на висоті до 1100—1300 м над рівнем моря. Місця зимівлі розташовуються у підземних печерах. Розташовані вони, як правило, на крутих гірських схилах південної експозиції на глибині до 4 м від поверхні землі. Вихід із зимівлі спостерігається у квітні — напочатку травня.

Харчується гризунами, рідше птахами й дуже рідко жабами.

Це досить отруна змія. У складі отрути переважають гемотоксіни, що діють на кровотворну систему, викликають крововиливу, тромбози і в підсумку великі некрози. Є також частка нейротоксинів, які діють на нервову систему, викликаючи параліч дихального центру та інших нервових вузлів.

Це живородна змія. Парування відбувається у травні. Самки у вересні — напочатку жовтня народжує до 14 дитинчат довжиною 19-25 см.

РозповсюдженняРедагувати

Мешкає у Приморському, Хабаровського краю, Амурської області (Росія), північно-східному Китаї, Кореї.

ПідвидиРедагувати

  • Gloydius saxatilis saxatilis
  • Gloydius saxatilis changdaoensis

ДжерелаРедагувати

  • Словник-довідник із зоології. — К., 2002.
  • Gumprecht, A.; Tillack, F.; Orlov, N.L.; Captain, A. & Ryabow, S. 2004. Asian pitvipers. Geitje Books, Berlin, 368 pp