Шукріє Султан
Шукріє Султан (тур. Hatice Şükriye Sultan; осман. خدیجه شکریه سلطان ; 24 лютого 1906 — 1 квітня 1972) — османська принцеса, дочка спадкоємця престолу Шехзаде Юсуфа Ізеддіна, сина султана Абдул-Азіза та Леман Ханім.
| Шукріє Султан | |
|---|---|
| осман. شکریه سلطان | |
 | |
| Ім'я при народженні | осман. خديجه شُكريَّه سلطان |
| Народилася |
24 лютого 1906 Стамбул, Османська імперія |
| Померла |
1 квітня 1972 (66 років) Стамбул, Туреччина |
| Поховання | Мавзолей Махмуда II |
| Країна |
.svg){kind=small} Османська імперія Туреччина |
| Місце проживання |
Бейрут Каїр |
| Діяльність | аристократка |
| Знання мов | османська і арабська |
| Батько | Şehzade Yusuf Izzeddind |
| У шлюбі з | Ахмад аль-Джабір ас-Сабах |
| Нагороди | |
Раннє життяРедагувати
Шукріє Султан народилася 24 лютого 1906 року на віллі свого батька в Чамлиджі. Її батьком був Шехзаде Юсуф Ізеддін, а мати — Леман Ханім.[1] Вона була другою дитиною і старшою дочкою, народженою її батьком, і старшою дитиною її матері. У неї було двоє молодших братів і сестер, брат Шехзаде Мехмед Нізамеддін, молодший за неї на два роки, і сестра Міхріша Султан, молодша за неї на десять років. Вона була онукою Абдул-Азіза і Дюррунев Кадін[2].
Перший шлюбРедагувати
Шукріє Султан вийшла заміж за свого двоюрідного брата Шехзаде Мехмеда Шерафеддіна[3], сина Шехзаде Селіма Сулеймана та онука султана Абдул-Меджида I. Весілля відбулося 14 листопада 1923 року на віллі Нішанташі. Під час вигнання султанської сім'ї в березні 1924 року Шукріє та її чоловік переїхали до Парижа, де прожили до 1925 року[4], а потім до Бейрута, де вони розлучилися[4] у 1927 році[2].
Другий шлюбРедагувати
4 вересня 1935 року вона вийшла заміж за Ахмада Аль-Джабера Аль-Сабаха в Каїрі, Єгипет. Вони розлучилися в 1937 році.
10 лютого 1938 року вона була заручена з Мідхат-беєм, сином Зівер-паші[5][6]. Проте шлюб так і не відбувся[5][6] У 1944 році вона стала на бік Шехзаде Омера Фарука, коли рада обрала Шехзаде Ахмеда Ніхада главою сім'ї.[7].
Третій шлюбРедагувати
У квітні 1949 року вона вийшла заміж за Мехмеда Шефіка Зію (1894—1980)[3], громадянина США, родом з етнічної групи турків-кіпріотів.[5][6] У 1952 році вона, її чоловік і її сестра повернулися до Стамбула після скасування закону про вигнання для принцес. Тут вона оселилася у віллі Чамліджа[8][9].
СмертьРедагувати
Шукріє Султан померла 1 квітня 1972 року у віці шістдесяти шести років і була похована в мавзолеї свого прадіда Султана Махмуда II, в Діваніолу, Стамбул[2]. Згодом Мехмед Шефік одружився з Несліша Султан, дочкою Шехзаде Мехмеда Абдулкадіра.[10]
НагородиРедагувати
- Орден дому Османа[11]
- Орден Милосердя 1 ступеня[11][12]
- Орден Пошани[11]
РодовідРедагувати
| 8. Махмуд II | ||||||||||||||||
| 4. Абдул-Азіз | ||||||||||||||||
| 9. Пертевніял Султан | ||||||||||||||||
| 2. Шехзаде Юсуф Ізеддін | ||||||||||||||||
| 10. Махмуд Дзяпш-Шпа | ||||||||||||||||
| 5. Дюррунев Кадін | ||||||||||||||||
| 11. Халіме Чікотуа | ||||||||||||||||
| 1. Шукріє Султан | ||||||||||||||||
| 3. Леман Ханім | ||||||||||||||||
ПриміткиРедагувати
- ↑ Reşad, Ekrem; Osman, Ferid (1911). Musavver nevsâl-i Osmanî. с. 68.
- ↑ а б в Adra, Jamil (2005). Genealogy of the Imperial Ottoman Family 2005. с. 15, 27.
- ↑ а б Vâsıb, Ali; Osmanoğlu, Osman Selaheddin (2004). Bir şehzadenin hâtırâtı: vatan ve menfâda gördüklerim ve işittiklerim. YKY. с. 441. ISBN 978-9-750-80878-4.
- ↑ а б Milanlıoğlu, Neval (2011). Emine Naciye Sultan'ın Hayatı (1896-1957). с. 13 r. 55, 126–27.
- ↑ а б в Ercüment Ekrem Talu; Tahsin Yıldırım (2005). Şehzade Yusuf İzzeddin öldürüldü mü, intihar mı etti?. Selis. с. 16. ISBN 978-975-8724-47-5.
- ↑ а б в Tahsin Yıldırım (2006). Veliaht Yusuf İzzeddin. Çatı Yayıncılık. ISBN 978-975-8845-21-7.
- ↑ Bardakçı, Murat (2017). Neslishah: The Last Ottoman Princess. Oxford University Press. с. 207. ISBN 978-9-774-16837-6.
- ↑ Türkiye Ekonomik ve Toplumsal Tarih Vakfı (1994). İstanbul ansiklopedisi. Kültür Bakanlığı. с. 536. ISBN 978-9-757-30607-8.
- ↑ Kurşun, Zekeriya (2005). Üsküdar Sempozyumu: Bildiriler. Üsküdar Belediyesi. с. 344. ISBN 978-9-759-20195-1.
- ↑ Bardakçı, Murat (2008). Son Osmanlılar: Osmanlı hanedanının sürgün ve miras öyküsü. İnkılâp. с. 176. ISBN 978-9-751-02616-3.
- ↑ а б в Virgül, Issues 80-83. Pusula Yayıncılık. 2005. с. 41.
- ↑ Fritz Rudolf Künker GmbH & Co. KG. Künker Auktion 299 - Orden und Ehrenzeichen aus aller Welt: Das Osmanische Reich, The Ottoman Collection, Teil 2. Numismatischer Verlag Künker. с. 146–147.