Ахмад аль-Джабір ас-Сабах

емір Кувейту

Ахмад аль-Джабір ас-Сабах (араб. أحمد الجابر الصباح‎; нар. 1885 — пом. 29 січня 1950) — десятий емір Кувейту.

Ахмад аль-Джабір ас-Сабах
араб. أحمد الجابر الصباح
أحمد الجابر الصباح.jpg
Прапор
10-й Емір Кувейту
29 березня 1921 — 29 січня 1950
Попередник: Салім
Наступник: Абдаллах III
 
Народження: 1885
Ель-Кувейт, Кувейт
Смерть: 29 січня 1950(1950-01-29)
Ель-Кувейт, Кувейт
Країна: Кувейт
Рід: House of Al Sabahd
Батько: Джабір II ас-Сабах
Шлюб: Q12200350?
Діти: Джабір аль-Ахмад аль-Джабір аль-Сабах, Сабах аль-Ахмед аль-Джабер ас-Сабах, Mohammed Ahmad Al-Jaber Al-Sabahd, Frayha Al-Ahmadd, Наваф аль-Ахмед аль-Джабер ас-Сабах і Fahad Al-Ahmed Al-Jaber Al-Sabahd

БіографіяРедагувати

Був старшим сином еміра Джабіра II. Успадкував владу в Кувейті 1921 року після смерті дядька, еміра Саліма.

Його обрання припало саме на період кувейтсько-недждійського прикордонного конфлікту[1].

У листопаді 1922 року в Укайрі було скликано конференцію, що визначила кордони Кувейту, Саудівської Аравії й Іраку. На конференції Саудівську Аравію представляв особисто король Абдель-Азіз ібн Сауд, від Кувейту був британський майор Мур. Саудівська Аравія отримала значну частину кувейтських земель, яку кувейтські правителі отримали відповідно до договору 1913 року, окрім того, між Кувейтом і Саудівською Аравією було створено нейтральну зону. Щоб згладити невдоволення кувейтців, наступного року під час демаркації кувейтсько-іракського кордону до Кувейту відійшла частина іракських територій[1].

Окрім політичних проблем Ахмаду довелось зіштовхнутись і з економічними труднощами. Велика депресія 1930-их років поглибилась значним поширенням штучно вирощених перлів, а тому дві основні статті прибутку Кувейту — транзитна торгівля та вилов перлів — занепали. Деяким кувейтським купцям удалось розбагатіти на контрабанді золота, але в цілому економічна ситуація в державі залишалась скрутною[1].

Політичні й економічні негаразди потягнули за собою зниження рівня життя кувейтців і, як наслідок, перші спалахи народного невдоволення, причому не лише серед найбідніших прошарків населення, але й серед заможних жителів країни, занепокоєних надмірним втручанням Великої Британії в життя держави. В середині 1930-их років зародився рух «молодокувейтців» — представників інтелігенції, які здобули освіту за кордоном. Вони вимагали демократизації суспільно-політичного життя, проведення соціальних реформ та звільнення від колоніальної залежності. Одна частина з них виступала за приєднання до Іраку, який до того часу здобув формальну незалежність від Великої Британії, а інша частина — Національний блок — виступала за демократичні реформи та незалежність Кувейту. Остерігаючись розширення руху за приєднання до Іраку, Ахмад був змушений задовольнити деякі вимоги Національного блоку. В середині 1938 року було обрано Законодавчу раду — Меджліс, що складався з 14 осіб. Рада розробила нову Конституцію, покликану покінчити з одноосібною владою шейха та розбити англійське ярмо. Злякавшись запропонованих Меджлісом нововведень, у грудні 1938 року Ахмад розпустив його. Частину членів ради та представників руху «молодокувейтців» заарештували, а частину — навіть стратили. Це призвело до численних демонстрацій протесту. Щоб послабити напруженість у суспільстві, наприкінці 1939 року Ахмад оприлюднив власну редакцію Конституції, що проголошувала Кувейт «арабською державою під британським протекторатом» і передбачала створення Консультативної ради з урізаними повноваженнями. Раду очолив сам емір. Ключові посади зайняли чотири інших члени родини Ас-Сабах, а ще дев'ять осіб представляли інші впливові купецькі родини[1].

Докорінний переворот у житті країни стався після початку промислового видобутку нафти. Загалом про наявність нафти на узбережжі Перської затоки було відомо дуже давно. Ще 1911 року «Anglo-Persian Oil Company» (попередниця «British Petroleum») звернулась до британського резидента з проханням про можливість отримання концесії в Кувейті, однак через складну політичну обстановку в регіоні отримала відмову. У 1920-их роках спалахнула боротьба між англійською «Anglo-Persian Oil Company» й американською «Eastern Gulf Oil Company» за право на розробку нафти у Кувейті. Результатом тієї боротьби стало створення 1933 року спільної англо-американської «Kuwait Oil Company» (KOC), яка 23 грудня 1934 року здобула монопольне право впродовж 75 років здійснювати розробку й видобуток нафти у Кувейті. 1938 року було виявлено велике нафтове родовище у Бахрі, втім його розробка почалась лише після Другої світової війни. Ледве вона завершилась, як дуже швидко було споруджено бурові вишки, трубопроводи та інші необхідні об'єкти, й у червні 1946 року розпочався промисловий видобуток нафти. За рік її обсяги зросли майже втричі: від 5900 тисяч барелів до понад 16 мільйонів барелів[1].

Кувейт стрімко почав перетворюватись на одну з найзаможніших країн світу. У членів панівної родини Ас-Сабах вистачило мудрості, щоб наполягати на все більшій участі представників Кувейту в управлінні нафтовидобувними компаніями, готуючи підґрунтя для націоналізації галузі, що відбулась 1976 року[1].

Серед інших досягнень Ахмада було й опікування системою охорони здоров'я: 1932 року було запроваджено обов'язкову загальну вакцинацію від віспи; 1949 року за «нафтові» гроші було збудовано велику лікарню з сучасним обладнанням і відрядженими з-за кордону лікарями[1]. Для підвищення освіченості населення було відкрито близько двох десятків світських шкіл, переважно, приватних, а до 1945 року вже існувала повноцінна мережа закладів дошкільної, початкової та середньої освіти, причому в школах навчались не лише хлопчики, але й дівчата. 1930 року було збудовано першу публічну бібліотеку Аль-Ахілія[1].

29 січня 1950 року емір Ахмад помер у палаці Дасман в Ель-Кувейті[1]. Після того трон успадкував двоюрідний брат Ахмада Абдаллах аль-Салім.

РодинаРедагувати

Мав 15 дружин, які народили еміру 10 синів і 19 дочок.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к Ахмед, шейх Кувейта (рос.). Архів оригіналу за 2014-04-24. 

ЛітератураРедагувати

  • Примаков Е. М., Лебедев Е. А., Наумкин В. В. Новейшая история арабских стран Азии. 1917—1985 (рос.)
  • Рыжов К. В. Все монархи мира. Мусульманский восток в XV—XX вв. — М.: «Вече», 2004. — ISBN 5-9533-0384-X (рос.)

ПосиланняРедагувати