Відкрити головне меню

Шманкевич Євген Іванович


Шманкевич Євген Іванович (18821939), український історик, правник і викладач.

Шманкевич Євген Іванович
Народився 1882
Помер 1939
Ташкент, СРСР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія Flag of the Ukrainian State.svg УНР СРСР СРСР
Діяльність історик
Вчене звання професор

БіографіяРедагувати

Прийомний син священика Подільської губернії Іоанна Шманкевича[1]. Отримав юридичну освіту, державну службу розпочав 1912 р. в чині колезького секретаря у місті Вільно виконуючим обов’язки помічника секретаря Віленської судової палати (прокурорський нагляд)[2]. З 1913 р. служив у повітовому містечку Ліда Віленської губернії судовим слідчим (4-та дільниця Лідського повіту)[3][4][5]. З початком І-ї світової війни переїхав у Кам’янець-Подільський Подільської губернії, де служив членом Кам’янець-Подільського окружного суду[6].

Після революції як правник брав участь у діяльності українських урядів. З кінця травня 1918 р. брав участь у діяльності Культурної комісії при Українській мирній делегації на переговорах з РСФРР як представник міністерства судових справ[7] гетьманату П. Скоропадського.

В добу Директорії УНР входив до складу створеної в січні 1919 р. у Кам’янець-Подільському «комісії для ліквідації всіх прикордонних конфліктів, які виникли та виникнути можуть на всьому протязі Українсько-Румунського кордону»[8]. Наказом Міністерства народної освіти УНР від 17 вересня 1919 р. був призначений в комісію по підготовці статуту Національного архіву в Києві[9].

В жовтні 1919 р. призначений професорським стипендіатом Кам’янець-Подільського державного українського університету по кафедрі політичної економії[10] при щойно створеному правничому факультеті[11]. Займався викладацькою роботою та розбудовою університету, зокрема, передав університетській бібліотеці особисте зібрання книг[12].

Після приходу більшовиків зазнав політичних переслідувань. У 1921 р. арештовувався Вінницькою ЧК, після звільнення знову був затриманий Кам’янець-Подільською ЧК. В той період в ЧК не вистачало професійних кадрів, але Є.І. Шманкевич служити слідчим в апараті ЧК відмовився і був висланий до Харкова[13].

Проводив викладацьку роботу, був аспірантом Харківської науково-дослідної кафедри історії України[14] по секції історії українського права. Пізніше секція історії українського права була виокремлена в окрему кафедру Харківського інституту народної освіти. У 1925 – 1927 рр. професор Є.І. Шманкевич залучався до роботи в Комісії для виучування історії західноруського і українського права ВУАН, вивчав питання недослідженої форми братського суду в Любліні. На основі наявної в особистому архіві «Записової книги» Люблінського Спаського братства за 1551-1637 рр.[15] підготував наукову публікацію[16].

Після судового процесу над Спілкою визволення України та ряду реорганізацій у структурі ВУАН навесні 1930 р. комісію було переіменовано на Комісію історії українського права, перед нею постали інші завдання, а на її членів почався тиск з боку партійних органів та керівництва академії. В лютому 1934 р. у зв'язку з реорганізацією ВУАН комісія була ліквідована, її діяльність оцінена як ідеологічно ворожа і науково безплідна. Її колишні члени були репресовані.

Є.І. Шманкевича вислали в Узбекистан. Викладав російську мову та літературу в школах. Помер і похований у Ташкенті.

Родина: дружина Наталія Олександрівна, вроджена Махцевич (1894-1959), син Юлій (1914-?).

ПосиланняРедагувати

  1. Родовід. Евгений Иванович Шманкевич
  2. Памятная книжка Виленской губернии на 1913 год. – С. 66. Архів оригіналу за 25 березень 2017. Процитовано 25 березень 2017. 
  3. Памятная книжка Виленской губернии на 1914 год. – С. 199. Архів оригіналу за 25 березень 2017. Процитовано 25 березень 2017. 
  4. Памятная книжка Виленской губернии на 1915 год. – С. 186. Архів оригіналу за 26 березень 2017. Процитовано 25 березень 2017. 
  5. Лидский уезд . 1915 год. Органы власти и самоуправления
  6. Усенко І.Б. Представники суддівського корпусу у Всеукраїнській Академії Наук. – Судова влада в Україні і світі: історія, сучасність, перспективи розвитку: матеріали XXV Міжнародної історико-правової конференції 16-18 вересня 2011 р., м. Саки. – С.75
  7. Олексій Лупандін. Питання реституції культурних цінностей в контексті Українсько-російських мирних переговорів 1918 р. – Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 років/ Збірник наукових статей. Вип. 5. –К., 2010. – С. 293
  8. Лист міністра закордонних справ УНР В. М. Чехівського до голови НДМ УНР у Румунії Ю. Гасенка
  9. Катерина Климова. Архівна справа в Україні 1917-1921 рр. Археографічна передмова. Документи. – Пам’ятки. Том перший. – Київ, 1998. – С. 132
  10. Кадри українських університетів у 1918-1920
  11. Красуцький М. Грона калини червоні. – Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Сер.: Історична та філологічна. - 2013. - Вип. 10. - С. 333.
  12. Завальнюк О. М. Роль громадськості у наповненні фонду бібліотеки Кам’янець-Подільського державного українського університету: досвід і уроки (1918-1920 рр.) - Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. – С. 15. Архів оригіналу за 24 березень 2017. Процитовано 23 березень 2017. 
  13. А. Я-кий. Листи з України
  14. Богдашина О.М. Діяльність Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури імені академіка Д. І. Багалія (1921–1934 рр.). –Х. : Вид. ХДПУ, 1994. - 196 с. – С. 185.
  15. Ворончук І. Українські православні братства: історіографічна традиція, проблеми і перспективи. – Українознавство. №4(61), 2016. – С. 17
  16. Тетяна Вересовська. Видавнича діяльність Комісії для виучування історії західноруського та українського права УАН-ВУАН (1918 – 1928). – Бібліотечний вісник, 2000. – № 2. Архів оригіналу за 2 вересень 2013. Процитовано 2 вересень 2013. 

Джерела та літератураРедагувати