Вікіпедія

Шманкевич Євген Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шманкевич.


Шманкевич Євген Іванович (1882 – 1939), український історик, правник і викладач.

Шманкевич Євген Іванович
Народився 1882
Помер 1939
Ташкент, Узбецька РСР, СРСР
Країна Російська імперія  УНР СРСР СРСР
Діяльність історик
Вчене звання професор

Біографія ред.

Прийомний син священика Подільської губернії Іоанна Шманкевича[1]. Отримав юридичну освіту, державну службу розпочав 1912 р. в чині колезького секретаря у місті Вільно виконуючим обов’язки помічника секретаря Віленської судової палати (прокурорський нагляд)[2]. З 1913 р. служив у повітовому містечку Ліда Віленської губернії судовим слідчим (4-та дільниця Лідського повіту)[3][4][5]. З початком І-ї світової війни переїхав у Кам’янець-Подільський Подільської губернії, де служив членом Кам’янець-Подільського окружного суду[6].

Після революції як правник брав участь у діяльності українських урядів. З кінця травня 1918 р. брав участь у діяльності Культурної комісії при Українській мирній делегації на переговорах з РСФРР як представник міністерства судових справ[7] гетьманату П. Скоропадського.

В добу Директорії УНР входив до складу створеної в січні 1919 р. у Кам’янець-Подільському «комісії для ліквідації всіх прикордонних конфліктів, які виникли та виникнути можуть на всьому протязі Українсько-Румунського кордону»[8]. Наказом Міністерства народної освіти УНР від 17 вересня 1919 р. був призначений в комісію по підготовці статуту Національного архіву в Києві[9].

В жовтні 1919 р. призначений професорським стипендіатом Кам’янець-Подільського державного українського університету по кафедрі політичної економії[10] при щойно створеному правничому факультеті[11]. Займався викладацькою роботою та розбудовою університету, зокрема, передав університетській бібліотеці особисте зібрання книг[12].

Після приходу більшовиків зазнав політичних переслідувань. У 1921 р. арештовувався Вінницькою ЧК, після звільнення знову був затриманий Кам’янець-Подільською ЧК. В той період в ЧК не вистачало професійних кадрів, але Є.І. Шманкевич служити слідчим в апараті ЧК відмовився і був висланий до Харкова[13].

Проводив викладацьку роботу, був аспірантом Харківської науково-дослідної кафедри історії України[14] по секції історії українського права. Пізніше секція історії українського права була виокремлена в окрему кафедру Харківського інституту народної освіти. У 1925 – 1927 рр. професор Є.І. Шманкевич залучався до роботи в Комісії для виучування історії західноруського і українського права ВУАН, вивчав питання недослідженої форми братського суду в Любліні. На основі наявної в особистому архіві «Записової книги» Люблінського Спаського братства за 1551-1637 рр.[15] підготував наукову публікацію[16].

Після судового процесу над Спілкою визволення України та ряду реорганізацій у структурі ВУАН навесні 1930 р. комісію було переіменовано на Комісію історії українського права, перед нею постали інші завдання, а на її членів почався тиск з боку партійних органів та керівництва академії. В лютому 1934 р. у зв'язку з реорганізацією ВУАН комісія була ліквідована, її діяльність оцінена як ідеологічно ворожа і науково безплідна. Її колишні члени були репресовані.

Є.І. Шманкевича вислали в Узбекистан. Викладав російську мову та літературу в школах. Помер і похований у Ташкенті.

Родина: дружина Наталія Олександрівна, вроджена Махцевич (1894-1959), син Юлій (1914-?).

Посилання ред.

  1. ↑ Родовід. Евгений Иванович Шманкевич. Архів оригіналу за 26 березня 2017. Процитовано 13 квітня 2022.
  2. ↑ Памятная книжка Виленской губернии на 1913 год. – С. 66. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017.
  3. ↑ Памятная книжка Виленской губернии на 1914 год. – С. 199. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017.
  4. ↑ Памятная книжка Виленской губернии на 1915 год. – С. 186. Архів оригіналу за 26 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017.
  5. ↑ Лидский уезд . 1915 год. Органы власти и самоуправления. Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 23 березня 2017.
  6. ↑ Усенко І.Б. Представники суддівського корпусу у Всеукраїнській Академії Наук. – Судова влада в Україні і світі: історія, сучасність, перспективи розвитку: матеріали XXV Міжнародної історико-правової конференції 16-18 вересня 2011 р., м. Саки. – С.75 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 березня 2017. Процитовано 23 березня 2017.
  7. ↑ Олексій Лупандін. Питання реституції культурних цінностей в контексті Українсько-російських мирних переговорів 1918 р. – Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 років/ Збірник наукових статей. Вип. 5. –К., 2010. – С. 293 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 березня 2017. Процитовано 23 березня 2017.
  8. ↑ Лист міністра закордонних справ УНР В. М. Чехівського до голови НДМ УНР у Румунії Ю. Гасенка. Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 23 березня 2017.
  9. ↑ Катерина Климова. Архівна справа в Україні 1917-1921 рр. Археографічна передмова. Документи. – Пам’ятки. Том перший. – Київ, 1998. – С. 132 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 квітня 2016. Процитовано 23 березня 2017.
  10. ↑ Кадри українських університетів у 1918-1920. Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 23 березня 2017.
  11. ↑ Красуцький М. Грона калини червоні. – Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Сер.: Історична та філологічна. - 2013. - Вип. 10. - С. 333.
  12. ↑ Завальнюк О. М. Роль громадськості у наповненні фонду бібліотеки Кам’янець-Подільського державного українського університету: досвід і уроки (1918-1920 рр.) - Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. – С. 15. Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 23 березня 2017.
  13. ↑ А. Я-кий. Листи з України
  14. ↑ Богдашина О.М. Діяльність Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури імені академіка Д. І. Багалія (1921–1934 рр.). –Х. : Вид. ХДПУ, 1994. - 196 с. – С. 185.
  15. ↑ Ворончук І. Українські православні братства: історіографічна традиція, проблеми і перспективи. – Українознавство. №4(61), 2016. – С. 17 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017.
  16. ↑ Тетяна Вересовська. Видавнича діяльність Комісії для виучування історії західноруського та українського права УАН-ВУАН (1918 – 1928). – Бібліотечний вісник, 2000. – № 2. Архів оригіналу за 2 вересня 2013. Процитовано 2 вересня 2013.

Джерела та література ред.


  Це незавершена стаття про українського науковця.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шманкевич_Євген_Іванович&oldid=35931238