Шивей (спрощ.: 室韦; кит. трад.: 室韋; піньїнь: shìwéi) — у VI-XII століттях загальна назва стародавніх монгольських і «Великих Шивей» тунгуських кочових і напівкочових племен[1], що проживали на території східної Монголії, частини Внутрішньої Монголії й північної Маньчжурії (до Охотського моря). На підставі тюркських написів шивей найчастіше ототожнюють із союзами токуз-татарів і отуз-татарів, що могло означати союзи 9 й 30 племен. Китайські літописці вважали їх одноплемінниками киданів, які жили на півночі.

Шивей
Ареал Монголія Монголія
КНР КНР
Раса монголоїди
Походження Сяньбі
тунгуси
дунху
Входить до Монголи,тунгуси
Мова Монгольські,тунгуські
Релігія Шаманізм (Тенгріанство)

До складу шивей входили племена різної етнічної та мовної приналежності (стародавні монголи, тунгусо-маньчжури, евенки, можливо навіть палеоазійці), а також різних культурно-господарських типів — мисливці, риболови та скотарі, які вели напівосілий і напівкочовий спосіб життя.

Шивей проживали за 1000 лі на північ від Мохе, за 6000 лі від Лояна.

Примітки

ред.
  1. Шивей. Энциклопедия Забайкалья. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 2 січня 2019.

Джерела

ред.