Шейх Мансур (справжнє ім'я — Ушурма; 1760 ~ 1765, Алди — 13 квітня 1794, Шліссельбург) — перший імам Кавказу[1]. Військовий, релігійний та політичний лідер кавказьких горян наприкінці XVIII століття, борець проти окупації Великої Чечні Російською імперією. Один з провідних діячів Кавказької війни 1785—1791 років. Національний герой чеченського народу[2].

Шейх Мансур
чеч. Мансур
Sheikh Mansur.jpg
Народився червень 1760
Q21635373?, Грозний
Помер 13 квітня 1794(1794-04-13) (33 роки)
Шліссельбург, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Країна чеченська мова
Діяльність повстання, політик
Учасник Велика Кавказька війна і Штурм Анапи
Військове звання Імам і військовий керівник
Конфесія сунізм і Naqshbandid

БіографіяРедагувати

Народився в 1765 (за іншими даними — 1760) році в селищі Алди у Великій Чечні. Чеченець, походив з тейпа Елістанжхой. Батько Мансура Шаабаз разом з братами переселився в Алди зі свого хутора, що розташовувався недалеко від аулу Тевзана, приблизно в 1740-х роках. Був родом з села Елістанжи. У дитинстві вивчав Коран, отримав освіту в Дагестані в накшбандійській школі суфізму.

У 1784 році Мансур, який, ставши імамом, повернувся назад до Чечні, засмутився російським пануванням на Північному Кавказі. Він почав проповідувати чеченському народу погляди ісламу, звелівши їм перестати практикувати свої давні язичницькі традиції з культом померлих, припинити курити тютюн, намагатися впливати на соціальні угоди (адати) з релігійних поглядів та зберігати ісламську єдність. Це було нелегко в країні, де люди жили за древніми традиціями, звичаями та поглядами. Ісламська традиція в Чечні, особливо в горах, була не такою сильною, як це було в Дагестані. Але священна війна, яку він оголосив, була спробою єдності серед тейпів.

Того ж року він підняв чеченців на боротьбу проти колонізаторської політики Росії. Йому вдалося швидко зібрати навколо себе однодумців. Посланий для придушення повстання і полонення Мансура загін чисельністю в 2000 солдат з 2 гарматами під начальством полковника де Пієрі ввійшов до аулу, але застав його покинутим. Коли російські війська розграбували і спалили село, Мансур оголосив святу війну (газават) проти росіян. 6 липня 1785 року він зі своїми прихильниками завдав російському загону нищівної поразки. Сам полковник де Пієрі загинув під час бою. Існує версія, що серед полонених чеченцями російських вояків був Петро Багратіон, згодом генерал і герой франко-російської війни 1812 року. Після цього шейх Мансур зі своїми вояками ввійшов у Дагестан через Кабарду. Більшість його військ складалися з вихідців з Дагестану та Чечні, число яких до грудня 1785 року склало понад 12 тисяч воїнів. Мансур після цього зробив ряд наступальних дій проти російських укріплень і станиць Кавказької лінії. Гарнізони, що займали укріплення від Моздока до Владикавказа, не спромоглися захистити дорогу до Грузії від нападів з боку чеченців. Внаслідок цього в 1786 році тільки що зведені укріплення були вимушено залишені й гарнізони виведені звідти. Однак він зазнав поразки, коли спробував вдертися на територію Росії і не зміг взяти форт Кізляр. Протягом 1787—1791 років під час російсько-османської війни шейх Мансур переїхав до Адигеї, де своєю появою і перебуванням значно зміцнив пануючі ісламські традиції. Він організував силами адигейських і ногайських воїнів численні напади на російські гарнізони і форти, але вони часто були неуспішними.

У червні 1791 року шейх Мансур був полонений російськими військами в османській фортеці Анапа на Чорному морі. Він був доставлений до Санкт-Петербурга і довічно ув'язнений. У квітні 1794 року помер у Шліссельбурзькій фортеці.

Увічнення пам'ятіРедагувати

Ім'я шейха Мансура як лідера повстання проти російських окупантів стало одним із символів національного відродження чеченського народу на початку 1990-х років.

  • На виконання ухвали Загальнонаціонального з'їзду чеченського народу Президія Верховної ради Чечено-Інгушської республіки наприкінці 1991 року надала аеропорту «Північний» (рос. Северный) міста Грозного ім'я Шейха Мансура[3].
  • У період фактичної незалежності Чечні в місті Грозний центральну площу Леніна [4] та вулицю Б. Хмельницького[3] (за іншими даними — вулицю Маяковського)[5] було перейменовано на честь Шейха Мансура.
  • На початку 1990-х років одну з центральних вулиць селища Нові Алди було найменовано на честь імама Ушурми[3].
  • Вулиці Шейха Мансура сьогодні існують у Хасав'юрті, Шалі, Знаменському, Іласхан-Юрті, Кобі, Шелкозаводській, а також у селі Кадиротар Хасав'юртівського району Республіки Дагестан.
  • Меморіальна дошка в Хасав'юрті на вулиці Шейха Мансура[6].
  • Ім'я Шейха Мансура має чеченський батальйон у складі Добровольчого українського корпусу.
  • Нащадки роду шейха Мансура в 2014 році встановили на Алдинському кладовищі пам'ятник (чурт) шейхові Мансуру як уродженцеві Алдів, що загинув на чужині.
  • У 2015 році на мечеті імені шейха Мансура в Алдах відкрито меморіальну плиту.
  • Чеченські барди Хасмагомед Хаджимуратов[7] і Тимур Муцураєв[8] присвятили однойменні пісні Шейхові Мансуру.

Після захоплення Грозного російськими військами в 2000 році й подальшого приходу до влади в Чечні Рамзана Кадирова постать шейха Мансура знову, як і в радянські часи, стали замовчувати, а частину наданих раніше на його честь меморіальних назв було скасовано, зокрема головний майдан Грозного — площу Шейха Мансура — перейменовано на площу Ахмата Кадирова [9].

ПриміткиРедагувати

  1. Фурман Д. Е. Чечня и Россия: общества и государства. — М.: Права человека, 1999. — с. 427 (рос.)
  2. Askerov, Ali (2015). Historical Dictionary of the Chechen Conflict. Rowman & Littlefield. p. 3.
  3. а б в О переименование улиц и площадей г. Джохара (Грозного). Архів оригіналу за 30 березень 2018. Процитовано 30 березень 2018. 
  4. Е. Ш.. Город, которого нет
  5. штурм грозного[недоступне посилання з травня 2019]
  6. г. Хасавюрт, ул. имени Шейха Мансура. Архів оригіналу за 5 березень 2016. Процитовано 10 квітень 2018. 
  7. Шейх Мансур — Хасмагомед Хаджимурадов — YouTube
  8. Шейх Мансур — Тимур Муцураев — YouTube
  9. Алауди Мусаев. ШЕЙХ МАНСУР (2007)

ДжерелаРедагувати

  • Шейх-Мансур // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: у 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  • Robert W. Schaefer (2010). The Insurgency in Chechnya and the North Caucasus: From Gazavat to Jihad. ABC-CLIO. (англ.)
  • Askerov, Ali (2015). Historical Dictionary of the Chechen Conflict. Rowman & Littlefield. p. 3. (англ.)
  • Baddeley, John Frederick (1999). The Russian Conquest of the Caucasus. Curzon Press. p. 49. (англ.)
  • Алауди Мусаев. Шейх Мансур. — М : "Молодая гвардия", ЖЗЛ, 2007. — 297 с.

ПосиланняРедагувати