Вікіпедія

Шарпланинська вівчарка

Шарпланинська вівчарка (югославська вівчарка шарпланинець, македонська вівчарка, іллірійська вівчарка) (хорв. Jugoslovenski ovčarski pas Šarplaninac) — порода пастуших собак, що сформувалася на Балканському півострові. Використовується для охорони овечих стад на гірських пасовищах від хижаків, у ролі службової і сторожової собаки. Зображена на реверсі монети в 1 македонський денар.

Історія породи ред.

Свідчення того, що на території Балканського півострова в районі гір Шар-Планина, Корабі, Бистра, Стогово і долини Маврово з давніх часів мешкали собаки типу молосів, знайдені під час численних археологічних досліджень[1]. Про походження цих собак є різні версії. Одні фахівці припускають, що великі кошлаті собаки прибули в ці краї з півночі разом з іллірійцями. Інші — що їхніх предків тибетських мастифів привезли зі східних походів війська Олександра Македонського[2] або що предки цих собак прийшли з Малої Азії в незапам'ятні часи масових переселень народів. Місцева легенда свідчить, що шарпланинці ведуть свій рід від двох вовченят, вирощених і приручених молодим мисливцем[3].

Жителі цих місць традиційно займалися вівчарством і використовували собак для охорони стада від хижаків. Як зазвичай у гірських регіонах, місцеве поголів'я собак розвивалося відособлено і не змішувалося з іншими породами. В результаті сформувалася місцева порода пастушої собаки гірського типу, багато в чому схожа з іншими подібними породами.

Порода вперше зареєстрована в 1938 році під назвою іллірійська вівчарка ( Міжнародної кінологічної федерації (FCI) в 1939). Після Другої світової війни кінологи Югославії доклали зусиль до розповсюдження, урбанізації та збільшення поголів'я вівчарок.

 
Службова підготовка шарпланинської вівчарки в Югославській армії.

У 1960—1990-х шарпланинські вівчарки використовувалися в Югославській народній армії в ролі службових собак. Армійські розплідники зробили великий внесок у збереження і розвиток породи. Протягом довгого часу вивезення шарпланинців за межі Югославії було заборонено. Вперше шарпланинська вівчарка продана за кордон у 1970 році. Нині шарпланинців розводять у США, Канаді, Франції.

У породі традиційно існували два різновиди: більш високорослі, поширені в районі Шар-Планини, і менш високорослі, що мешкають в районі плато Карст. Наприкінці 1950-х МКФ рекомендувала Югославському кінологічному союзу виділити ці різновиди як різні породи. З 1957 року шарпланинська вівчарка має нову офіційну назву: югославська вівчарка — шарпланинець. У 1969 році в ролі окремої породи визнана і Крашська вівчарка, відтоді два різновиди іллірійської вівчарки розвиваються незалежно один від одного. Чинний стандарт шарпланинської вівчарки затверджено МКФ у 1970 році[4].

У Македонії шарпланинець вважається символом вірності і сили. Зображення шарпланинської вівчарки розміщено на реверсі монети номіналом в 1 македонський денар зразка 1992 року[5].

 

Зовнішній вигляд ред.

Шарпланинська вівчарка — велика, сильна, пропорційно складена собака з густою довгою шерстю, що підкреслює міцну статуру. Довжина корпусу дещо перевищує висоту собаки в холці. Голова широка, висячі вуха трикутної форми покриті щільною короткою шерстю. Очі мигдалеподібні, не дуже великі, темно- або світло-коричневі. Мочка носа велика і чорна, морда широка, пряма. Хвіст довгий, шаблеподібний, покритий багатою шерстю, в спокійному стані вільно опущений. Спина пряма, а у собак, що живуть у горах, круп буває вище холки. Ноги міцні, лапи овальні, прибулі пальці зустрічаються рідко і зазвичай видаляються. Шерсть на корпусі і ногах густа, довга, з тонким щільним підшерстям. Забарвлення суцільне, буває від білого до темно-коричневого, майже чорного, найкраще сіро-сталеве і темно-сіре. Верхня частина голови і корпуса більш темного відтінку, ніж живіт, кінцівки. Зустрічаються невеликі білі плями на ногах, грудях і кінці хвоста, але для чистопородних собак білі плями вважаються недоліком.

 
Шарпланинець зі стадом

Темперамент і використання ред.

Шарпланинці й у наші дні широко використовуються для охорони стад у гірській місцевості як у країні походження, так і в США[6][7][8]. На відміну від більшості пастуших собак, що спеціалізуються або на випасанні, або на охороні стада, шарпланинці універсальні і виконують функції як сторожового, так і скотогонного собаки. З овечим стадом зазвичай працюють два собаки, які з раннього віку постійно перебували з цими вівцями. Собаки працюють на відстані від людини і тому схильні до самостійності. Хоча зазвичай це спокійні собаки, на небезпеку реагують миттєво й абсолютно безстрашні, так що можуть нападати і на вовка, і на ведмедя.

Шарпланинці, як і багато великих собак, дорослішають пізно: фізично формуються приблизно до 2,5-річного віку, психологічно — до 4-річного. Собаки вірні одному господареві, але люблять і захищають всіх членів сім'ї. До сторонніх людей недовірливі й підозрілі. Собаки цієї породи не призначені для життя в місті, потребують великих просторів і свободи. Дуже схильні до роботи й сумують без неї, тому ліпше почуваються в господарствах, які володіють домашніми тваринами.

Здоров'я ред.

Як у багатьох великих порід, і особливо в молосів, у шарпланинських вівчарок часто трапляється дисплазія кульшового суглоба: 1976 року частка хворих собак становила 25 відсотків[9]. Дані про присутність в генотипі породи спадкової дисплазії підтверджує і Паджетт[10].

Примітки ред.

  1. ↑ Sharplaninec. Кинолошки сојуз на Република Македонија. Архів оригіналу за 3 жовтня 2018. Процитовано 3 грудня 2015.
  2. ↑ Sarplaninac // Original Dog Bible: The Definitive Source for All Things Dog [Архівовано 7 березня 2018 у Wayback Machine.] / Mehus-Roe K.. — 2nd edition. — Irvine, California, USA: BowTie Press, 2008. — С. 372—373. — 800 с. — ISBN 978-1-933958-82-8.
  3. ↑ Шарпланинская овчарка. Планета собак. Клуб "Моя планета". Архів оригіналу за 4 грудня 2015. Процитовано 2 грудня 2015.
  4. ↑ Yugoslavian Shepherd Dog - Sharplanina (Jugoslovenski Ovcarski Pas-Sarplaninac): FCI-standard № 41 (PDF). FCI. Архів оригіналу (PDF) за 28 травня 2016. Процитовано 2 грудня 2015.
  5. ↑ Кошевар Д. В. Большая энциклопедия монет [Архівовано 6 квітня 2016 у Wayback Machine.]. — М.: Издательство АСТ, 2015. — С. 185. — 320 с. — ISBN 978-5-17-091399-2.
  6. ↑ Mary Lee Knowlton. Cultures of the world: Macedonia [Архівовано 6 квітня 2016 у Wayback Machine.]. — Marshall Cavendish, 2004. — С. 83. — 144 с. — ISBN 9780761418542.
  7. ↑ Ekarius C., Simmons P. Shar Planinetz (Sarplaninac) // Storey's Guide to Raising Sheep: Breeding, Care, Facilities [Архівовано 19 січня 2016 у Wayback Machine.]. — 4th edition. — Storey Publishing, 2010. — 438 с. — ISBN 9781603423908.
  8. ↑ Jan Dohner (14 жовтня 2015). Puppy Talk and How it Relates to Livestock-Guardian Dogs. Mother Earth News. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 3 грудня 2015.
  9. ↑ Morgan J. P., Wind A., Davidson A. P. Hip displasia // Hereditary Bone and Joint Diseases in the Dog: Osteochondroses, Hip Dysplasia, Elbow Dysplasia [Архівовано 13 січня 2016 у Wayback Machine.]. — Schlütersche, 2000. — С. 112. — 328 с. — ISBN 9783877065488.
  10. ↑ Паджетт Дж. Контроль наследственных болезней у собак = Control of Canine Genetic Desease / Кузнецова О. В. — М.: «Софион», 2006. — 280 с. — (Ветеринарные науки). — ISBN 5-9668-0013-8.

Література ред.

  • Фалкон А. Шарпланинская овчарка // Мой друг собака : журнал. — М.: Энимал Пресс, 2012. — № 6. — С. 32.
  • Крстевски В. Шарпланинец : македонскиот горостас; Šarplaninac : makedonski goroštak; Sharplaninec : the macedonian highlander. — Крстевски В., 2010. — 242 с. — ISBN 978-608-65226-0-5.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шарпланинська_вівчарка&oldid=35929711