Шапур II Великий — цар царів (шахиншах) Ірану, правив у 309—379. З династії Сасанідів, син Ормізда II. У Вавилонському Талмуді його матір'ю названа юдейка Кушанку по імені Іфра Ормізд (Орімед).

Шапур II
парф. šhypwhr; пехл. šhpwr-y‎;
вірм. Շապուհ (Шапух);
дав.-гр. Σαπώρης (Сапурис);
лат. Sapores, Sapor
Шапур II
Шапур II
шахиншах Ірану і не-Ірану
309 — 379
 
Народження: 309[1][2]
Фірузабад, Фарс, Іран
Смерть: 379
Бішапур, Казерун[d], Фарс, Іран
Країна: Держава Сасанідів
Релігія: Зороастризм
Рід: Дім Сасана
Батько: Ормізд II
Мати: Ifra Hormizdd
Діти: Хорміздухтd, Шапур III, Zruanduxtd і Saint Govdelaasd

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис ред.

Народився вже після смерті свого батька. Вступ його на престол проходив в складних обставинах. У 309 році були живі ще як мінімум двоє його старших братів: теж Шапур, згодом цар «Сакастан, Турестана і Індії до узбережжя моря», і Хормізда, але шахом став саме Шапур II.

Джерела повідомляють, що коли Шапур II досяг віку шістнадцяти років (325), він почав кампанію з метою приборкати арабські племена і забезпечити безпеку на кордонах імперії. Шапур II вперше атакував Аяду, яа знаходилась в Межиріччі. Потім він перетнув Перську затоку, досягнувши Аль Ḵaṭṭ, яка є прибережним регіоном Бахрейну та Катару. Він напав на Хаджар, населені племенами Taghlib, Bakr bin Wael і Abd al-Qays. Убивши велику частину населення, він також, наказав зруйнувати колодязі, змушуючи арабів потерпати через спрагу. Треба відзначити, що жорстокість войовничого Шапура II була однією з яскравих сторін його характеру. Араби прозвали його «Зу Аль-актаф» (Sābūr Dhū al-Aktāf), «власник лопаток», «той, хто пробиває плечі», «заплічників» (від «актаф», плечі) — в пам'ять про те, що він наказував пробивати полоненим лопатки і, протягнувши крізь отвори мотузку, підвішувати людей на деревах[3]. В результаті цих завоювань арабські племена були витіснені в глибину Аравійського півострова і район Перської затоки залишився в руках Сасанідів. Наприкінці червня 363 року вщент розгромив римську армію під командуванням імператора Юліана (361—363). На думку дослідників, у боях 25—26 червня 363 р. біля Маранги та Туммару (на ріці Тигр) римляни втратили до 40 000 вояків; при цьому загинув і сам Юліан[4].

Після смерті Шапура II у 379 році трон спадкував Ардашир II.

Примітки ред.

  1. Faceted Application of Subject Terminology
  2. opac.vatlib.it
  3. Вус, О. В. (2019). Юлиан Апостат. Персидский поход и загадка битвы у Туммара 26 июня 363 г.. МАИАСП. № 11. с. 275. Архів оригіналу за 1 серпня 2021. 
  4. Вус, О. В. (2019). Юлиан Апостат. Персидский поход и загадка битвы у Туммара 26 июня 363 г.. МАИАСП. с. 289–292. Архів оригіналу за 1 серпня 2021. 

Література ред.

Посилання ред.