Олександрівка (Хустський район)

Олекса́ндрівка — село в Хустській міській громаді у Закарпатській області в Україні. Колишня назва — Шандрово.

село Олександрівка
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Хустський район
Громада	Хустська міська громада
Код КАТОТТГ	UA21120250210062297
Основні дані
Населення	2279
Площа	16 км²
Густота населення	0 осіб/км²
Поштовий індекс	90444
Телефонний код	+380 31-42
Географічні дані
Географічні координати	48°08′15″ пн. ш. 23°30′36″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	260 м
Місцева влада
Адреса ради	90444, с. Олександрівка, вул. Миру, 112
Карта
Олександрівка
Олександрівка
Мапа
Олександрівка у Вікісховищі

Історія

Перша згадка у 1455-році як Sandorfalva (Bélay 189), 1465: Sandorfalva (Csánki 1: 452), 1550: Sandorfalva (KárolyiOkl. 3: 257), 1725: Sándorfalva (Revizki), 1773: Sándorfalva, Sandresty, Sandrova (LexLoc. 135), 1808: Sándorfalva, Sandresty, Ssándrova (Lipszky: Rep. 578), 1828: Sándorfalva, Sandrowo (Nagy 199), 1838: Sándorfalva (Schem. 62), 1851: Sándorfalva (Fényes 4: 8), 1877: Sándorfalva, Sándorovo (Hnt.), 1913: Ósándorfalva (Hnt.), 1925: Šandrovo (ComMarmUg. 13–4), 1944: Ósándorfalva, Шандрово (Hnt.), 1983: Олександрівка, Александровка (ZO).

Село було заселено угорськими поселенцями у верхній частині потоку Секленце на початку 15 століття та належало родині Росалія Куна. Пізніше його власниками ставали інші угорські дворяни з родин Кемені, Реті, Толді та Шолосі.

Присілки

Осойк

Осойк  - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Олександрівка рішенням облвиконкому Закарпатської області № 155 від 15.04.1967

Перша згадка у першій половині ХІХ століття.

Стінка

Стінка — колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Олександрівка рішенням облвиконкому Закарпатської області № 155 від 15.04.1967

Перша згадка у першій половині ХІХ століття.

Ропа - Шандрівська криниця

Слава села на початку ХХ століття гриміла по усіх Карпатах. І принесла її цьому селу невелика криниця, з якої добували ропу — дуже солону воду, яка нагадує мармелад, що утворився внаслідок великої концентрації солі. Раніше знаменита шандрівська криниця давала значний дохід селу. Сюди з усіх усюд з'їжджалися люди на возах з бочками, аби набрати в них ропи, яку потім використовували для квашення фруктів та овочів, а жителі села випаровували її і таким чином добували чисту сіль. Через великий транспортний потік Олександрівка розширила свою інфраструктуру, особливо розвинулося бондарство та солеваріння. Але історичний час змінився, сіль перестала цінитися і криниця занепала разом із старою славою, хоч ропи в ній не поменшало.

Релігія

Окрасою села є збудована у XV ст. і перебудована 1753 року дерев'яна церква св. Параскеви П'ятниці з розміщеною на захід від неї дзвіницею (XIX ст.) — ефектно завершують високий мальовничий пагорб у центральній частині села, посилюючи виразність навколишніх гірських краєвидів.

Церква в своїй основі має три послідовно розташовані по осі захід-схід зруби: прямокутний, витягнутий у поперечному напрямку бабинець, рівношироку з ним наву квадратної в плані форми та витягнутий у поздовжньому напрямку прямокутний вівтар. Центральний та східний зруби перекриті коробовим склепінням, а західний — плоскою стелею, причому приміщення бабинця та вівтаря помітно поступаються наві за висотою. Ця традиційна для української дерев'яної церкви структура внутрішнього простору ускладнена ззовні влаштуванням високої каркасної вежі над бабинцем, а також перепадом рівнів двосхилого даху над навою та трисхилого — над вівтарем. Завдяки цьому загальна композиція храму набула підкреслено асиметричного характеру, а головний акцент у сприйнятті споруди перемістився на її західний фасад. Крім послідовного нарощування об'ємів у західному напрямку, це досягнуто влаштуванням перед головним входом ажурної аркади-галереї на різьблених стовпчиках, а над нею (в основі вежі) — ще однієї аркади, трохи менших розмірів. Обидва елементи вирізняються тонким моделюванням форми та вишуканими пропорціями, логічно завершуючись у пластичному вінчанні західної вежі з аркадою-галереєю, підсябиттям і стрімким готичним шпилем з чотирма декоративними маківками біля його основи.

Довершеність архітектурних форм пам'ятки доповнюється декоративно-пластичним вирішенням інтер'єру, у якому провідна роль належить настінним малюванням нави, виконаним у 1779 р. майстром «Стефаном, маляром Теребельським», а також монументальному чотириярусному іконостасу 17 — 18 ст. Зазначені особливості пам'ятки та її ефектне розташування серед навколишньої забудови дають змогу вважати її одним з найкращих зразків дерев'яних храмів хустської групи.

У середині XIX ст. стіну церкви прорізали. Вівтар, перекритий коробовим склепінням, відгороджено чотирирядним іконостасом.

У 1751 р. так описано церкву: «Дерев'яна з вежею в дуже бідному стані, скоро розпадеться. Образами якось прикрашена… Свічник один дерев'яний… Книги літургічні всі належать церкві… Посвячена св. Параскевії». Відомо, що церкву переносили в межах села.

Пам'ятку відреставровано архітектором І. Могитичем у 1969 р.

Дзвіниця розташована на захід від храму і відіграє роль важливого акценту в архітектурно-просторовій організації ансамблю і всієї навколишньої забудови Це двоярусна, квадратна в плані споруда каркасної конструкції. В її основі та завершенні влаштовано дві традиційні аркади-галереї на стовпчиках. Своєрідне вінчання дзвіниці з додатковим заломом, як і певний схематизм у вирішенні її окремих елементів, свідчать про більш пізнє походження цієї споруди, цінність якої визначається насамперед її містобудівним значенням.

Храм св. великомучениці Параскевії. 1934.

Дерев'яну церкву споруджено у манері, характерній для православних церков 1920-х — 1930-х років. Головне приміщення з крилосами утворює в плані грецький хрест. Невелика вежа на західному фасаді увінчана дещо масивною грушеподібною банею. Приміщення при вході добудували пізніше.

Галерея

• 
  Церква св.Параскеви
• 
  Церква св.Параскеви
• 
  Церква св.Параскеви
• 
  Колишня синагога, тепер магазин
• 
  Єврейське кладовище
• 
  Мацеви на єврейському кладовищі

Туристичні місця

- Храм св. великомучениці Параскевії. 1934.

- дерев'яний храм св. Параскеви П'ятниці, 1753 року

- знаменита шандрівська криниця

Відомі уродженці

• Іван Колос (1911—1996) — український поет.
• Василь Ґабор (* 1959) — український письменник і літературознавець.
• Іван Герег (1944—2018) — український радянський футболіст.
• Почесним жителем села є Петро Васильович Попович. Петро Васильович Попович є відмінником міністерства охорони здоров'я, заслуженим лікарем України, нагороджений відзнакою Верховної Ради, обласної Ради і Облдержадміністрації, а також Почесною відзнакою МНС України, почесною відзнакою Товариства Червоного Хреста України, французьким гуманітарним знаком Ротаріанського руху.

Посилання

• Церква в Олександрівці та її стінопис на сайті «Дерев'яні храми України»
• Інформація про село Олександрівка та церкву св. Параскеви