Шандор Іштван Дьйордьович
І́штван Дьйо́рдьович Ша́ндор (угор. Sándor István, нар. 19 серпня1944, Угорщина) — колишній радянський футболіст угорського походження, а згодом — футбольний тренер. Грав на позиції півзахисника. Дворазовий чемпіон УРСР (1967, 1982) та бронзовий призер першості республіки (1970) з футболу. За видатні досягнення йому присвоєно почесне звання Майстер спорту СРСР.
Іштван Шандор | ||||||||||||||||||||||||||||||
Особисті дані | ||||||||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Повне ім'я | Іштван Дьйордьович Шандор | |||||||||||||||||||||||||||||
Народження | 19 серпня 1944 (80 років) | |||||||||||||||||||||||||||||
Чепа | ||||||||||||||||||||||||||||||
Зріст | 175 см | |||||||||||||||||||||||||||||
Вага | 75 кг | |||||||||||||||||||||||||||||
Громадянство | СРСР Угорщина | |||||||||||||||||||||||||||||
Позиція | півзахисник | |||||||||||||||||||||||||||||
Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
Тренерська діяльність** | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
Звання, нагороди | ||||||||||||||||||||||||||||||
Нагороди | ||||||||||||||||||||||||||||||
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||||||||||
** Тільки на посаді головного тренера. |
Клубна кар'єра
ред.Футбол він почав грати в юнацькі роки ще у рідному Закарпатті. У 1966 році його запросили до команди майстрів «Полісся» (Житомир), яка наступного року вже під назвою «Автомобіліст» з його участю виборола перше місце в першості УРСР серед команд своєї зони класу «Б», виграла стикові фінальні ігри та вийшла до 2 групи класу «А» чемпіонату СРСР з футболу 1968. У 1970 році він на короткий час потрапив до сумського «Спартака» — срібного призера чемпіонату УРСР з футболу 1969 серед команд класу «Б», але ще в тому році повернувся до «Автомобіліста». Однак через рік він все ж потрапив в Суми, де вже в тоді перейменованому на «Фрунзенець» колективу майстрів після успішних трьох сезонів завершив свою активну футбольну кар'єру.
Кар'єра тренера
ред.Після завершення професіональної кар'єри футболіста його призначили тренером «Говерли» (Ужгород), яка тоді виступала у другій лізі чемпіонату СРСР з футболу (197?—1978). Згодом він став асистентом теж друголігової команди «Спартак» (Івано-Франківськ) (1979—1980), а у 1981 році — головним тренером цієї команди, назва якої тоді була «Прикарпаття» і вона виступала вже у першій лізі. Немала заслуга його в тому, що цей колектив майстрів в тому році у зональному етапі кубкового турніру СРСР здобув почесне четверте місце після таких відомих команд, як «Динамо» (Київ), «Кайрат» (Алма-Ата) та «Карпати» (Львів). У наступному сезоні його запросили до чернівецької «Буковини», яка тоді виборола звання чемпіона УРСР з футболу серед команд другої ліги (1982). У 1984 — 1987 роках він знову керував ужгородським колективом майстрів, назва якого в той час була «Закарпаття», а наприкінці восьмидесятих його призначили головним тренером «Зірки» (Кіровоград) (1988—1989).
Командні трофеї
ред.- Чемпіон України з футболу (2): 1967, 1982
- Бронзовий призер першості республіки (1): 1970
Індивідуальні досягнення
ред.Примітки
ред.Посилання
ред.- Статистика на КЛІСФ (рос.)
- Статистика на сайті «footbook.ru» (рос.)
- Першість УРСР з футболу 1967 на сайті «football.lg.ua» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- Першість УРСР з футболу 1970 на сайті «football.lg.ua» [Архівовано 8 січня 2022 у Wayback Machine.] (рос.)
- Кубок СРСР з футболу 1981 на сайті «football.lg.ua» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- Першість УРСР з футболу 1982 на сайті «football.lg.ua» [Архівовано 6 листопада 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
- Статистика на сайті «Історія та статистика українського футболу»
- Крайняниця П. Історія закарпатського футболу. — Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управління у справах преси та інформації, 2004. С. 104, 105
- Федак В. Закарпаття у спортивному вимірі. — Ужгород: Видавництво «Карпати», 1994. — С. 137