Луїджі Чіріако De Де Міта (італ. Luigi Ciriaco De Mita; 2 лютого 1928(19280202), Нуско, Кампанія — 26 травня 2022) — італійський правник і політик, колишній Голова Ради Міністрів Італії.

Чіріако Де Міта
Ciriaco De Mita
італ. Ciriaco De Mita Редагувати інформацію у Вікіданих
Чіріако Де Міта Ciriaco De Mita
Чіріако Де Міта
Ciriaco De Mita
Голова Ради Міністрів Італії
13 квітня 1988 — 22 липня 1989
ПрезидентФранческо Коссіґа
ПопередникДжованні Горіа
НаступникДжуліо Андреотті

Народився2 лютого 1928(1928-02-02)[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нуско, Провінція Авелліно, Кампанія, Італія[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер26 травня 2022(2022-05-26)[4] (94 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Авелліно, Кампанія, Італія[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий якполітик Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Італія Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКатолицький університет Святого Серця Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяХристиянсько-демократична партія
Італійська народна партія
Маргаритка: Демократія — це свобода
Демократична партія
Союз центру
Нагороди
кавалер Великого хреста ордена Пія IX Кавалер Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»

Життєпис

ред.

Закінчив юридичний факультет Католицького університету Святого Серця в Мілані.

Політичну діяльність розпочав у Християнсько-демократичній партії. У 1963 році він був вперше обраний до Палати депутатів. З 1984 по 1988 і знову з 1999 по 2004 рік він був депутатом Європейського парламенту.

У кінці 60-х років Де Міта вперше призначений статс-секретарем в одному з відділів. У 70-х обіймав посаду міністра промисловості і зовнішньої торгівлі в урядах на чолі з Маріано Румором, Альдо Моро і Джуліо Андреотті.

З 1982 по 1989 був національним секретарем християнських демократів. У 1988 році він очолив коаліційний уряд. Повернувся до Палати депутатів у 1996 році від Народної партії. Від 2002 року належав до партії «Маргаритка: Демократія — це свобода», а у 2007 став членом Демократичної партії.

У 2008 безуспішно намагався стати сенатором від коаліції «Союз центру». У 2009 році був знову обраний членом Європарламенту.

Примітки

ред.

Посилання

ред.