Альдо Моро

італійський політик

А́льдо Мо́ро (італ. Aldo Moro, 23 вересня 1916, Мальє — 9 травня 1978, Рим) — італійський політик, двічі очолював уряд Італії у 19631969 та 19741976 роках, християнський демократ.

Альдо Моро
італ. Aldo Moro
італ. Aldo Moro
Альдо Моро італ. Aldo Moro
Flag of Italy.svg 38-й Голова Ради міністрів Італії
23 листопада 1974 — 29 липня 1976
Президент Джованні Леоне
Попередник Маріано Румор
Наступник Джуліо Андреотті
4 грудня 1963 — 24 червня 1968
Президент Антоніо Сеньї
Джузеппе Сарагат
Попередник Джованні Леоне
Наступник Джованні Леоне
Flag of Italy.svg Міністр внутрішніх справ Італії
12 лютого 1976 — 29 липня 1976
Попередник Луїджі Гуї
Наступник Франческо Коссіґа
Flag of Italy.svg Міністр закордонних справ Італії
7 липня 1973 — 23 листопада 1974
Попередник Джузеппе Медічі
Наступник Маріано Румор
5 серпня 1969 — 26 червня 1972
Попередник П'єтро Ненні
Наступник Джузеппе Медічі
30 грудня 1965 — 23 лютого 1966
Попередник Амінторе Фанфані
Наступник Амінторе Фанфані
28 грудня 1964 — 5 березня 1965
Попередник Джузеппе Сарагат
Наступник Амінторе Фанфані
Народився 23 вересня 1916(1916-09-23)[1][2][…]
Мальє, Провінція Лечче, Апулія, Італія[4]
Помер 9 травня 1978(1978-05-09)[1][3][…] (61 рік)
Рим, Італія
Відомий як політик, дипломат, професор
Місце роботи Римський університет ла Сапієнца
Країна Італія і Королівство Італія
Освіта University of Barid (1939)
Політична партія Християнсько-демократична партія Італії
У шлюбі з (з 1945) Елеонора Моро (1915—2010)
Діти дочки Марія Фіда (1946), Анна (1949), Аньезе (1952) і син Джованні (1958)
Релігія католицтво
Підпис Aldo Moro signature.svg

Ранні рокиРедагувати

Народився в 23 вересня 1916 року в Мальє. Батьки його були педагогами. Його політична кар'єра почалася ще в період фашизму, коли країною керував Беніто Муссоліні. Навчався в університеті, де був лідером руху «Федерація католицьких студентів».

Політична діяльністьРедагувати

У 1946 році обраний депутатом «Установчих зборів» і став членом «комісії 75», що розробляє проєкт конституції. Він став віце-міністром закордонних справ у п'ятому кабінеті Де Гаспері, але був проти приєднання Італії до НАТО і був прихильником співробітництва з лівими партіями. В уряді Моро очолював Християнсько-Демократичну партію. Його перший лівоцентристський кабінет був за участі соціалістів. У 1970-х роках він був автором проєкту, що отримав назву «історичний проєкт». Суть його полягала в тому, що комуністи тепер повинні були пройти і в уряд. Це був безпрецедентний крок на Заході, так як в більшості країн НАТО комуністи були відсутні в уряді ще з кінця 1940-х років. Комуністи отримали третину голосів.

Моро очолював 5 кабінетів:

ВбивствоРедагувати

15 березня 1978 року Моро був викрадений угрупованням «Червоні бригади». Його автомобіль був притиснутий до узбіччя, а сам він повезений в невідомому напрямку. Альдо Моро шукали 35 000 солдат, всюди були розставлені блокпости. Організація висувала політичні вимоги, при виконанні яких погоджувалася його звільнити. Папа римський Павло VI пропонував себе в заручники замість Моро.

 
Альдо Моро в полоні у «Червоних бригад»

9 травня 1978 року в Римі в багажнику червоного «Рено», припаркованого між штаб-квартирами двох великих політичних партій, був виявлений труп Альдо Моро.

У кінематографіРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати