Франческо Коссіґа

Франческо Коссіґа (італ. Francesco Cossíga; 26 липня 1928, Сассарі, Сардинія, Італія — 17 серпня 2010, Рим, Італія) — італійський політичний діяч. У 1979—1980 — голова Ради міністрів Італії. У 1985—1992 — Президент країни. По тому — довічний сенатор, Почесний Президент Італії.

Франческо Коссіґа
італ. Francesco Cossiga
Франческо Коссіґа
8-й Президент Італійської республіки
3 липня 1985 — 28 квітня 1992
Попередник Алессандро Пертіні
Наступник Оскар Луїджі Скальфаро
Прем'єр-міністр Італійської республіки
4 серпня 1979 — 18 жовтня 1980
Попередник Джуліо Андреотті
Наступник Арнальдо Форлані
Народився 26 липня 1928(1928-07-26)[1][2][…]
Сассарі, Сардинія, Італія
Помер 17 серпня 2010(2010-08-17)[4][1][…] (82 роки)
Рим, Італія
Відомий як політик
Громадянство Італія Італія
Національність італієць
Освіта University of Sassarid
Політична партія Християнсько-демократична партія
У шлюбі з Giuseppa Siguranid
Діти Giuseppe Cossigad
Релігія католицтво
Нагороди
Орден «За заслуги в праці» (Італія)
Великий Орден Короля Томислава зі стрічкою та Великою Даницею
Кавалер Золотого ланцюга ордена Пія IX
Кавалер Великого Хреста особливого ступеня ордена За заслуги перед ФРН
Підпис Francesco Cossiga signature.svg

ЖиттєписРедагувати

Коссіґа прийшов в італійську політику в самому кінці війни, в 1945 у віці 17 років вступивши у Християнсько-демократичну партію Італії. З 1963 року входив до керівництва парламентської групи ХДП, в 1974 вперше обійняв посаду в уряді країни. Два роки опісля Коссіґа став міністром внутрішніх справ, а в 1979 і 1980 роках деякий час очолював Раду міністрів Італії.

У 1983 Франческо Коссіґа став головою італійського Сенату, а в 1985 був обраний президентом республіки, ставши наймолодшим президентом країни. На цій посаді він пробув до 1992 року.

Після чотирьох років перебування на посту президента — не найважливішої посади в політичній системі Італії — Коссіґа на рубежі 1980-х — 1990-х років почав закликати до політичної перебудови країни і, зокрема, до перетворення Італії на президентську республіку. Це породило конфлікт з прем'єр-міністром Джуліо Андреотті і ледь не призвело до імпічменту Коссіґи.

За три місяці до офіційного закінчення президентських повноважень Коссіґа залишив посаду і став, як належить колишньому главі італійської держави, довічним сенатором. Згодом він також отримав титул Почесного президента Італії.

На посаді довічного сенатора Коссіґа запам'ятався своїм висловлюванням щодо терактів 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку. За його словами, напад на башти-близнюки було «організовано ЦРУ за допомогою Моссаду та світового сіонізму» і з відома лідерів усіх демократичних держав Європи.[5]

ХронологіяРедагувати

1945—1985 — член Християнсько-демократичної партії (ХДП).

З 1958 депутат Парламенту Італії.

З 1963 — член керівництва парламентської групи ХДП.

1974—1976 — міністр без портфеля з питань державної адміністрації.

1976—1978 — міністр внутрішніх справ Італії. Провів реорганізацію поліції і створив перший підрозділ для боротьби з тероризмом. Після загибелі Альдо Моро пішов у відставку.

З серпня 1979 по березень 1980 та у квітні-вересні 1980 — голова Ради міністрів Італії.

1983—1985 — Голова Сенату Італійської Республіки.

24 червня 1985 обраний президентом Італії на спільному засіданні двох палат парламенту вже в ході першого обговорення. Пробув на цій посаді з 3 липня 1985 по 28 квітня 1992 року, до закінчення терміну повноважень.

З 28 квітня 1992 року — Довічний сенатор. Декретом Голови Ради міністрів проголошений Почесним Президентом Італії.

НагородиРедагувати

  • Великий хрест ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» декорований великою стрічкою
  • Командор ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
  • Бальї — кавалер Великого хреста Мальтійського ордену
  • Великий хрест ордена Леопольда I (Бельгія)
  • Ланцюг ордена Визволителя Сан-Мартина (Аргентина)
  • Ланцюг ордена Південного хреста (Бразилія)
  • Ланцюг ордена Незалежності (Катар)
  • Ланцюг ордена Пія (Ватикан)
  • Ланцюг ордена Серафимів (Швеція)
  • Ланцюг ордена Болівара (Венесуела)
  • Ланцюг ордена Заслуг (Чилі)
  • Ланцюг ордена Хуссейна (Йорданія)
  • Ланцюг ордена Інфанта дона Енріке (Португалія)
  • Великий хрест ордена Почесного легіону (Франція)
  • Великий хрест ордена Святого Марина (Сан Марино)
  • Орден Прапора Угорщини 1 ступеня.
  • Великий хрест ордена Заслуг (Польща)
  • Великий Командорський хрест ордена Данеброг
  • Великий хрест ордена «Al Merito Melitense» (Мальтійський орден)
  • Великий хрест ордена Святого Михайла і Святого Георгія (Велика Британія)
  • Великий хрест ордена Христа (Португалія)
  • Великий хрест ордена 7 листопада (Туніс)
  • Великий хрест ордена Лазні (Велика Британія)
  • Великий хрест ордена Оранських-Нассау (Нідерланди)
  • Великий хрест ордена Заслуг (Єгипет)
  • Великий хрест ордена Дубовой корони (Люксембург)
  • Великий хрест ордена «За заслуги перед ФРН»
  • Великий хрест ордена Сокола (Ісландія)
  • Великий офіцер ордена Ацтекського орла (Мексика)
  • Великий офіцер ордена Відродження Польщі
  • Орден Короля Томіслава (Хорватія)
  • Великий хрест Червоного хреста Італії.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Кто есть кто в мировой политике / Редкол.: Кравченко Л. П. (отв. ред.) и др. — М.: Политиздат, 1990. ISBN 5-250-00513-6