Чухна
Чухна, чухонці ― застарілий етнонім балтійсько-фінських народів у новгородських землях (весь, сету, іжора, ліввіки, фіни, естонці та інші).
Вперше згадується у Псковському другому літописі під 1444 роком у формі «чухно». Пізніше, у Російській імперії ― народна назва карело-фінського населення околиць Петербурга, в основному інгерманландських фінів.
Етимологія ред.
Згідно зі словником Фасмера, слово утворено від етноніма «чудь» шляхом додавання експресивного суфікса «-хно» (за аналогією з власними іменами «Михно» ― «Михаїл», «Яхно» ― «Яков», «Дахно» ― «Даніїл», «Махно» ― «Максим», «Івахно» ― «Іван»).
Опис ред.
Етнонім вживався в офіційних документах імперії, та єдиної форми не було, оскільки слово «чудь» могло позначати різні групи: фіни і чудь могли бути синонімами, але могли і розбиватися на «чудь у широкому розумінні» і «карелів», при цьому перша група ділилася на «чудь/чухарів у вузькому розумінні» й водь/естів ― «чухну»[1]. За Леонідом Вискочковим, «водь» ― це «чудь»[2].
Від терміна походить «Чухляндія» ― місце, де живуть фіни. О. С. Пушкін в листуванні з А. А. Дельвіг називав Чухляндією Петербурзьку губернію[3] (за іншими даними саме місто Петербург[4]).
- Уздовж багнистих берегів
- Там хат похилих ряд чорнів,
- Притулок бідного чухонця, ...
Близько знайомий із Пушкіним В. І. Даль у своєму тлумачному словнику визначає слово як петербурзьке прізвисько приміських фінів[5]. Зацікавившись етнографією чухонців, В. І. Даль написав нарис «чухонці у Пітері»[6]. У ньому він зазначив зокрема, що чухонки складають більшість кухарок, але чухонців не знайти ні серед в'язнів, ні серед рознощиків[7] і особливо підкреслює чесність цього народу.
В. І. Даль у своїй статті відзначав, що «чухонів аж ніяк не можна назвати п'яницями, та ж навпаки, народом вельми тверезим»[6].
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Лескинен, Мария Войттовна. Финны и карелы на страницах российских этногеографических описаний второй половины XIX в. [Архівовано 8 травня 2020 у Wayback Machine.] // Вестник Удмуртского университета. Серия «История и филология» 3 (2014).
- ↑ Л. В. Выскочков. Историко-этнические карты Северо-Запада России (Конец XVIII — первая треть XX в.) // Историческая этнография: Русский Север и Ингерманландия. (Проблемы археологии и этнографии. № 5). 60-летию со дня рождения проф. А. В. Гадло. СПб., 1997.
- ↑ Словарь литературных типов. — Пг.: Издание редакции журнала «Всходы». Под редакцией Н. Д. Носкова. 1908—1914
- ↑ Гукова Л., Фомина Л. Образно-прагматический потенциал топонимов в творчестве А. С. Пушкина // Текст, культура, перевод. Сборник статей по материалам международной конференции 23-25 мая 2012 года. — Рига, 2012. — С. 75—77.
- ↑ Чухонец // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
- ↑ а б Даль, 1861.
- ↑ Юган Н. Л. Инонациональная этнография в творчестве В. И. Даля как этап развития русской литературно-этнографической школы [Архівовано 8 травня 2020 у Wayback Machine.]. // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. 2015 № 19 том 2.(рос.)
Література ред.
- Агеева Р. А. Об этнониме ЧУДЬ (ЧУХНА, ЧУХАРЬ) // Этнонимы. — М.: Наука, 1970. — С. 194—203.
- Лескинен М. В. Поляки и финны в российской науке второй половины XIX в.: «другой» сквозь призму идентичности. [Архівовано 21 квітня 2021 у Wayback Machine.] М.: «Индрик», 2010.
- Юнусов Ильдар Шайхенурович. Проблема национального характера в физиологических очерках В. И. Даля в контексте синтеза документального и художественного [Архівовано 24 квітня 2021 у Wayback Machine.]. // Вестник ТГГПУ. 2014. № 3 (37).