Відкрити головне меню

«Чортківська округа» —  історично-мемуарний збірник (Нью-Йорк — Париж — Сідней — Торонто: НТШ, Український Архів — Т. XXVI, 1974. — 927 с.). Редакція залишила в тексті деякі особливості місцевої мови.   

«Чортківська округа»
Країна СШАФранціяАвстраліяКанада
Мова українська мова, англійська мова
Тема Борщівський повіт, Заліщицький повіт, Копичинецький повіт, Чортківський повіт
Жанр історія, мемуари
Видавництво Діловий комітет Земляків Чортківської округи
Видано 1976
ISBN ISBN

Автори розділівРедагувати

Редакційна групаРедагувати

Поручили до друкуРедагувати

Професор доктор Василь Лев

Професор доктор Михайло Совеницький

Редакційна колегіяРедагувати

Видавничий комітетРедагувати

Контрольна комісіяРедагувати

ОформленняРедагувати

Обкладинку виконав Я. Гніздовський.

Зміст збірникаРедагувати

Історично-мемуарний Збірник Чортківської Округи містить історично-географічні матеріяли чотирьох колишніх повітів галицького Поділля, Чортківського, Гусятинсько-Копичинецького, Борщівського та Заліщицького. Своїм географічним положенням ця територія була тісно з собою зв'язана, а політично-адміністративно майже два століття, від першого поділу Польщі до 40-их рр. XX ст. становила найдалі висунений на південному сході прикордонний закуток подільської землі, що в тому часі належала до австрійської держави, а опісля до поверсальської Польщі, відділений від українських центральних земель кордоном, куди ввесь час пильно берегла доступу царська, а потім совєтська деспотія.

Після прилучення до Австрії наша територія майже 100 років становила окремий чортківський «циркул», тобто чортківську округу, а після скасування поділу на циркули — 4 сумежні повіти. Та й далі ці 4 повіти належали до спільного Окружного Суду в Чорткові. Також, що торкалося церковної організації, наші повіти мали дещо спільне. Коли сусідні, північні повіти, теребовельський і скалатський, разом із тернопільським, увесь час належали до гр. кат. Львівської Архиепархії, то наші 4 повіти, разом із бучацьким (що належав в тому часі до станиславівського циркулу), і покутські, тобто тодішні циркули: станиславівський, коломийський І чортківський разом із Буковиною, були приділені до новоствореної Станиславівської Епархії вже цісарським розпорядком з дня 8 травня 1850 р., що було переведено в діло булею папи Лева ХШ і преконізацїєю першого станиславівського єпископа о. д-ра Юліяна Пелеша 27 березня 1885 р. А найбільше об'єднували нашу територію сама природа подільської високорівні, подільський врожайний чорнозем, покритий безмежними ланами пшениці та й іншого збіжжя, перерізаний кількома річками, що майже паралельно течуть з півночі на південь, творячи щораз глибші яри з чарівними краєвидами, поки не віллються до крутоберегого Дністра.

Дня 11 листопада 1962 р. з'їхались до Ню Йорку земляки з наших чотирьох подільських повітів, згадали молоді літа, землю, де народились, де виростали, або де вкладали працю свого життя, і вирішили спільно видати пропам'ятну книгу, в якій слід би обговорити всебічно життя — буття нашої території, зокрема пережиті події. Видання такої книги виявилося необхідним особливо тому, що почали появлятися книжки про наші землі, видавані більшовицькою пропагандою, які подавали нашу історію в зовсім викривленому вигляді. Годі ж допустити, щоб майбутні покоління були обмежені фальшивими видумками в книжках, де затерті всякі сліди правди. Адже в кожному виданні, починаючи з УРЕ, втовкається в голови необзнайомлених читачів одна провідна думка, що нібито галицькі українці вичікували тільки їх приходу, тільки помочі "братнього народу", щоб об'єднатися з москалями в одну державу. Правда, в 60-их рр. XIX стол. було вичікування на допомогу, але не від "братнього народу", тільки від самого "русского" паря-самодержця, і воно з'явилося якраз серед найбільш реакційної частини нашої Інтелігенції, т. зв. москвофілів. А вже абсолютною неправдою є ширена большевигдькою пропагандою вістка, що галицькі селяни зачитувались Леніном, хочби тому, що вони не розуміли московської мови; а ім'я Леніна взагалі не було відоме нікому в нас аж до вибуху большевицької революції, але й тоді український нарід Галичини не чекав на Леніна, бо швидко довідався, що він розпочав на Наддніпрянщині війну з військами української революції.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати