Чорновіл Валентина Максимівна

Валентина Максимівна Чорновіл (нар. 23 березня 1948(19480323) в селі Гусакове Звенигородського району Київської області, Українська РСР) — український філолог, громадська діячка. Літературний редактор у газеті «Час-Time» (з 1998). Упорядкувала й видала зібрання творів Вячеслава Чорновола в десяти томах (2002—2015). Молодша сестра В'ячеслава Чорновола, вдова Миколи Плахотнюка.

Валентина Максимівна Чорновіл
Народився 23 березня 1948(1948-03-23) (76 років)
Гусакове, Звенигородський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Рід В'ячеслав Максимович Чорновіл
Батько Максим Йосипович Чорновіл
Матір Акулина Харитонівна Терещенко
Чоловік Микола Григорович Плахотнюк
Діти Богдан Миколайович Плахотнюк
Громадянство Україна Україна
Походження українка

Життєпис ред.

Народилася 23 березня 1948 року в селі Гусакове Звенигородського району Київської області (нині Черкаська область). Батько — Максим Йосипович — викладав українську мову та літературу, мати — Акулина Харитонівна Терещенко — була вчителькою молодших класів. Дитинство Валентини минуло в селі Вільховець, де в 1965 році вона закінчила середню школу. У 1965—1970 роках навчалася на філологічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 1970—1972 роках викладала українську мову та літературу у Львівській, Тернопільській та Київській областях. Через брата познайомилася з колом шістдесятників: Аллою Горською, Галиною Севрук, Іваном, Леонідою та Надією Світличними, Маргаритою Довгань. Брала участь у ватагах колядників. Поширювала й передавала за кордон журнал ''Український вісник'', який видавав її брат. Після його арешту 12 січня 1972 року на допитах не давала жодних свідчень ні проти нього, ні проти Миколи Плахотнюка, в справі якого проходила як наречена. Проти неї також було порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 62 КК УРСР ''Антирадянська агітація та пропаганда''. У серпні 1972 року її було затримано одночасно з Атеною Пашко. Утримували їх у слідчому ізоляторі КДБ у Львові. Але завдяки братові, який, дізнавшись про це, оголосив сухе голодування, через три дні обох було звільнено.

З політичних мотивів Валентину протягом року не допускали до педагогічної роботи. З 1973 року працювала вчителькою української мови та літератури в місті Тальне на Черкащині, у селі Рокитне та смт Буча на Київщині. Місцеві та обласні органи КДБ постійно шантажували її — викликали на допити, установили стеження на роботі. Валентина їздила на побачення з братом у Мордовію та Якутію. Вивозила табірну інформацію, зокрема, інтерв'ю В'ячеслава Чорновола та Бориса Пенсона ''Будні мордовських таборів''.

У 1982 році вийшла заміж за Миколу Плахотнюка.

У 1998 році стала працювати літературним редактором у газеті ''Час-Time'' (пізніше ''Час''), головним редактором якої був її брат. Публікувала свої публіцистичні та культурологічні дослідження. Редагувала вісник брата ''Вимір часу''. Після його загибелі в автомобільній катастрофі 25 березня 1999 року упорядкувала та видала його твори в десяти томах.

На громадських засадах була науковим працівником у Кабінеті-музеї В'ячеслава Чорновола та літературним редактором у його Фонді.

Член правління громадської організації ''Музей шістдесятництва'', член Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих (ВТПіР) із 1996 року. Нагороджена відзнакою Народного руху України ''За заслуги перед українським народом'' II ступеня (2005), орденом княгині Ольги III ступеня (2007).

Родина ред.

Бібліографія ред.

  • Слава Богу, не всі ми раби, лицеміри, не всі і лакузи; Пам'яті Павла Максимовича Федченка // Вимір часу. — 2002, — № 6;
  • До історії видання «Українського вісника» // Вимір часу. 2002. — № 7;
  • Україна відзначила 65-річчя з дня народження Вячеслава Чорновола // Вимір часу. — 2003. — № 9;
  • Мала Батьківщина Вячеслава Чорновола // Вимір часу. — 2003 (11);
  • Перше покарання Чорновола // Вимір часу. 2003,— № 12;
  • «Я оголошую голодівку» (Знову до теми «Українського вісника»); Шістдесятники — у шістдесяті // Вимір часу. — 2003. — № 13;
  • Валентина Чорновіл поділася спогадами про рідного брата В'ячеслава Чорновола. Інтерв'ю. Унікальні фото. // Український інформаційний портал. 27 Кві 2011 http://ua3.info/?p=2179#
  • Володимир Панченко та Ярослав Панченко. Валентина Чорновіл: «Я завжди намагалася наслідувати брата». День, № 236, 25.12.2012.
  • Вячеслав Чорновіл. Твори: У 10-и т. —
  1. Т. 1. Літературознавство. Критика. Журналістика / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. В. Яременка, М. Коцюбинської. — К.: Смолоскип, 2002, — 640 с.: іл.
  2. Т. 2. «Правосуддя чи рецидиви терору?». «Лихо з розуму». Матеріали та документи 1966—1969 рр. / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. Лесь Танюк. — К.: Смолоскип, 2003, — 906 с.: іл.
  3. Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М. Косів. — К.: Смолоскип, 2006, — 976 с.: іл.
  4. Т. 4. Листи / Упоряд. М.Коцюбинська, В.Чорновіл. Передм. М.Коцюбинська. — К.: Смолоскип, 2005
    • Т. 4. — Кн. 1. — 990 с.: іл.;
    • Т. 4. — Кн. 2. — 1068 с.: іл.
  5. Т. 5. Публіцистика, документи, матеріали «Справи № 196» (1970—1984 / Упоряд. Валентина Чорновіл. — К.: Смолоскип, 2007. — 912 с.
  6. Т. 6. Документи та матеріали (Листопад 1985 — квітень 1990) / Упоряд. Валентина Чорновіл. — К.: Смолоскип, 2009. — 1052 с.: іл.
  7. Т. 7. Статті, виступи, інтерв΄ю (березень 1990 — грудень 1992) / Упоряд. Валентина Чорновіл. — К.: Смолоскип, 2011. — 1080 с.: іл.
  8. Т. 8. Статті, виступи, інтерв΄ю (березень 1993 — грудень 1995) / Упоряд. Валентина Чорновіл. — К.: Смолоскип, 2012. — 1088 с.: іл.
  9. Т. 9. Статті, виступи, інтерв΄ю (січень 1996 — грудень 1997) / Упоряд. Валентина Чорновіл. — К.: Смолоскип, 2014. — 1008 с.: іл.
  10. Т. 10. Статті, виступи, інтерв΄ю (січень 1998 — березень 1999) / Упоряд. Валентина Чорновіл. — К.: Смолоскип, 2015. — 680 с.: іл.

Нагороди ред.

  • Відзнака НРУ «За заслуги перед українським народом» II ступеня (2005).
  •  
    Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
    Орден княгині Ольги III ст. (2007)

Джерела ред.

Посилання ред.

  • Михайлишин В. Невмируща казка народу // Прапор перемоги. — Ірпінь. — 1989. — 8 березня
  • Паламарчук Г. Червоне — то любов, а чорне — то журба //Час/Тіmе. — 1997. — 7 липня
  • Бондаренко О. Сестра // Україна молода. — 2001. — 18 серпня