Ціолковський Станіслав Фомич

Станіслав Хомич Ціолковський (Станіслав Тимофійович Ціолковський; нар. 8 (19) грудня 1788 — пом. 1842) — російський генерал-майор.

Ціолковський Станіслав Фомич
Народження 8 (19) грудня 1788(1788-12-19)
Білопілля, Махнівський повіт, Брацлавське намісництво, Російська імперія
Смерть 1842(1842)
с. Спаське, Оренбурзький повіт, Оренбурзька губернія
Поховання Оренбург
Приналежність Російська імперія
Рід військ піхота
Звання генерал-майор
Командування Q4080140?
Війни / битви Російсько-турецька війна 1806—1812, Вітчизняна війна 1812, Хівинський похід 1839—1840
Нагороди
Орден Святого Володимира IV ступеня з бантом
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святого Георгія
Орден Святої Анни 1 ступеня

БіографіяРедагувати

Народився Станіслав Ціолковський 8 (19) грудня 1788 року в Білопіллі, Житомирського повіту, Волинської губернії. Походив з давнього польського дворянського роду.

У 1807 році вступив на військову службу в Шліссельбурзький піхотний полк підпрапорщиком. 25 червня 1808 року був проведений в портупей-прапорщики, а 3 вересня 1810 року — прапорщики[1].

Брав участь у Турецькому поході 1808—1811 рр. З 17 червня 1808 року брав участь у бойових діях у Молдавії та Валахії: поблизу Бреїлова, Джуржду, Силістрії, Шумена, Русе та ін.

Був поранений під Батіним і за проявлено геройство у цій битві 25 листопада 1810 року Станіслав Ціолковський отримав звання підпоручика.

З грудня 1811 року по квітень 1817 року він був дивізійним ад'ютантом при генералові Петру Ессені і брав участь у Вітчизняній війні 1812 року. В битві під Вовковиськом Ціолковського було важко контужено та поранено в шию. За кампанію 1812 року він отримав чин штабс-капітана і орден святої Анни 2-го ступеня.

5 січня 1817 року Станіслава Ціолковського переведено до Лейб-гвардії Ізмайловського полку, а 14 грудня того ж року призначено старшим ад'ютантом окремого Оренбурзького корпусу, яким командував той же Ессен. У 18201821 роках Ціолковський був начальником конвою, який супроводжував російську імперську місію до Бухари. У 1822 році отримав звання полковника, з відрахуванням з Ізмайловського полку армії. Він був залишений в Оренбурзі в розпорядженні Петра Ессена, а потім графа Павла Сухтелена. В 18241825 роках Станіслав Ціолковський був начальником загону, який супроводжував російський купецький караван, направлений до Бухари. На караван напали киргизи — при переправі через Сир-Дар'ю та хівинців — поблизу гори Біштюбе.

25 грудня 1833 року отримав орден святого Георгія 4-го ступеня за беспорочну вислугу 25 років в офіцерських чинах (№ 4805 за списком Григоровича — Степанова), а 4 грудня 1834 року призначений командувачем Башкиро-Мещерякським військом. 1 січня 1835 оку Ціолковського проведено в генерал-майори з залишенням на посаді, а в 1839 році нагороджено орденом святого Станіслава 1-го ступеня та подаровано землю площею 2500 десятин.

У 18391840 роках Станіслав Ціолковський брав участь у Хівинській експедиції (під час цього походу Ціолковський здобув собі невтішну славу «шкуродера»), 16 жовтня 1840 р. — нагороджений орденом святої Анни 1-го ступеня. 28 листопада 1840 року через хворобу вийшов у відставку.

Михайло Терентьєв повідомляє, що Ціолковський був звільнений без прохання, просто вигнаний Василь Перовським. Одним із приводів до незадоволення В. Перовського стала незаконна спекуляція в компанії з купцем Миколою Деєвим казенними верблюдами, призначеними для зимового походу в Хиву (1839/1840 р.).

У 1842 році в селі Спаському Оренбурзького повіту Станіслава Ціолковського убито власним кріпаком кухарем за надмірно жорстоке поводження з ним, а труп його після похорону селяни двічі виймали з могили і карали батогами. Після другого випадку родичі його останки перепоховали на цвинтарі в Оренбурзі[1].

РодинаРедагувати

Дружина: Крашеніннікова Тетяна Петрівна: сини: Віталій (нар.. 1825), Фелікс (нар.. 1827),

дочки: Марія (нар.. 1822), Ганна (нар.. 1823 р.), Любов (нар.. 1836)

ПриміткиРедагувати

  1. а б Рахимов Р. Н. Первый командующий Башкиро-мещерякским войском // Ватандаш. — 2010. — № 9 (16 січня). — ISSN 1683-3554.

ДжерелаРедагувати

  • В. Лемюр. Циолковский, Станислав Фомич (Тимофеевич) // Русский биографический словарь: в 25 томах. — СПб.—М., 1896—1918.
  • «Русский архив», 1915, с. 457.
  • Степанов В. С., Григорович П. И. В память столетнего юбилея императорского Военного ордена Святого великомученика и Победоносца Георгия. (1769—1869). СПб., 1869
  • Терентьев М. А. История завоевания Средней Азии. Т. 1. СПб., 1903