Церква Антіохії
Це́рква Антіо́хії (араб. كنيسة أنطاكية) — це християнська церква, яку очолював Антіохійський патріарх. Була одним з первісних Апостольських Бачень християнства, Пентархією поряд з Римом, Константинополем, Александрією та Єрусалимом до східно-західного розколу в 1054 р., головним місцем розташування якої було давньогрецьке місто Антіохія (сучасна Антакія, Туреччина).
Історія ред.
Церква була утворена і заснована на П'ятидесятницю в Єрусалимі. Послідовники Ісуса як Месії (Ха Масхіаха) прослідковують початок того, що вони стали відомими усьому світові як «християни», до громади, заснованої в Антіохії: «Потім відійшов Варнава в Тарс, щоб шукати Савла; і, знайшовши його, привів його в Антіохію». Цілий рік вони зустрічались із церквою і навчали великої кількості. Учнів, витоки яких розпочалися з розпорошення, спричиненого переслідуваннями в Єрусалимі, «спочатку називали християнами в Антіохії». Відомий під різними іменами, зокрема «Послідовники шляху». Пізніше визнаний апостолами в Єрусалимі, одним з її провідних членів був Варнава, якого послали організувати нову церкву (див. Дії 11: 19-26). Згодом він став Антіохійським патріархатом як один із п'яти основних патріархатів — тобто Пентархія — це модель організації Церкви, яка історично підтримувалась у Східній православній церкві. Найповніше своє вираження воно знайшло в законах імператора Юстініана I Візантійської імперії.
Згідно з [[|]] Acts11:19-26, християнська громада в Антіохії почала свою діяльність, коли християни, які були розсіяні з Єрусалиму через переслідування, втекли до Антіохії. До них приєдналися християни з Кіпру та Кирени, які переселились до Антіохії. Саме в Антіохії послідовників Ісуса вперше називали християнами.
Однак головна цікавість пов'язана з прогресом християнства серед неєврейських віруючих. Традиція стверджує, що перша церква язичників була заснована в Антіохії, [[|]] Acts11:20-21, де записано, що учні Ісуса Христа спочатку називались християнами (Дії 11:26). Саме з Антіохії св. Павло розпочав свої місіонерські подорожі.[1]
У розпорошенні первісної Церкви в Єрусалимі, під час неприємностей, зумовлених сміливими діями Стефана, деякі євреї- кіпріоти та киренаїки, які виховувались у грецьких громадах і мали на світ інший погляд, ніж палестинські євреї, прийшов до Антіохії. Там вони зробили «новацію», звертаючись не лише до євреїв, а й до греків (див. Історичну довідку про богобоязнів). Тут ми можемо зрозуміти (1), що використані слова означають успішну проповідь і прийняття греків до християнської громади, і (2) що таке нововведення відбулося повільними темпами і розпочалося в синагозі, де грецькі прозеліти почули це слово.[2]
Антіохія тісно пов'язана з ранньою історією євангелії. Це був великий центральний пункт, звідки відправляли місіонерів до язичників (мабуть, після Великої комісії). Це було батьківщиною відомого християнського отця Івана Золотоустого, який помер 407 р. н.е.[3]
Микола, диякон Семи дияконів, був прозелітом Антіохії. Християни, розігнані мученицькою смертю Стефана, проповідували в Антіохії греко- ідолопоклонникам, а не «грекам» чи грекомовним євреям, згідно з Олександрійським рукописом [[|]] Acts11:20-26, звідки була створена церква під опікою Варнави та Павла. З Антіохії їх милосердя було направлено руками Варнави та Савла до братів в Єрусалимі, які страждали від голоду.[4]
Павло систематично розпочинав своє служіння тут. В Антіохії юдаїзи з Єрусалиму занепокоїли церкву [[|Acts]] 15:1NIV. Тут Павло дорікнув Петру за розбещення ([[|Galatians]] 2:11-12NIV, інцидент в Антіохії). З Антіохії Павло розпочав свою першу місіонерську подорож Acts 13:1-3 і повернувся до неї Acts 14:26. Після розпорядження Єрусалиму, зверненого до навернених до язичників в Антіохії, він розпочав свою другу місіонерську подорож там Acts 15:36,18:22-23. Там розпочалася і його третя подорож. Згодом Ігнатій був там єпископом протягом сорока років, аж до мучеництва 107. н. Е.[4]
Місце перебування патріархату було колишньою Антіохією на території сучасної Туреччини. Однак у XV столітті його перевезли до Сирії у відповідь на вторгнення Османів.
Деякі грецькі «древні синагогальні» священичі обряди та гімни збереглися частково до теперішнього часу, зокрема в окремих церковних службах мелкітських та грецьких православних громад провінції Хатай на півдні Туреччини, Сирії, Лівану та Північного Ізраїлю. Члени цих спільнот досі називають себе Рум, що буквально означає «східноримський» або візантійський на турецькій, перській та арабській мовах. Термін «ром» використовується переважно перед «Іонані», що означає грецьку або " іонійську "
Послідовні гілки ред.
Католицизм ред.
- Маронітський патріархат Антіохії та всього Сходу
- Патріархат Антіохійський і всього Сходу, Александрійський та Єрусалимський Мелкітської греко-католицької церкви
- Сирійський католицький патріархат в Антіохії
Вони перебувають у повному євхаристійномуспілкуванні з Латинською церквою, утворюючи Католицьку церкву. Католицька церква також призначила Латинського патріарха в Антіохії в 1098 році Богемоном, засновником Антіохійського князівства, однієї з держав хрестоносців. Після хрестових походів ця посада проіснувала як титульна багато століть, поки не відмовилася від неї в 1964 році.