Хірургічний шовний матеріал

Хірургічний шовний матеріал — найчастіше стерильна нитка з синтетичних чи природніх матеріалів, яку використовують у хірургії для з'єднання тканини методом зшивання.

За умов хорошого співставлення тканини, відбувається загоєння рубцюванням чи епітелізацією.

ІсторіяРедагувати

Історично найперші нитки, якими шили шкіру людям були лляними, згадки про які виявлено в єгиптян орієнтовно ще у 4000 році до н. е.[1].

Однак найбільш відомими та популярними залишаються кетгут та шовк. Імовірно перша історична згадка про шви, накладені з органічних ниток тканин тварини вказує на Галена. Більшої популярності цей матеріал набув в середині XIX століття, коли Луїджі Порта пропагував, а Джозеф Лістер вдосконалив обробку кетгуту, внаслідок чого кетгутові нитки стали більш безпечними та міцнішими.

Шовк, як шовний матеріал, почав застосовувати Кохер у 1887, та в 1913 В. Холстед (W. Halsted) покращив методики застосування.

Початок XX століття дав поштовх до всебічного дослідження хірургічного шовного матеріалу, що викрило як переваги так і недоліки. Зокрема, шовк має руйнівну дію на мікрорівні (плетена нитка нерівною поверхнею діє як «пилка» при проходженні крізь тканини), крім того шовк як і всі природні волокна має певну гідрофільність, патологічні збудники з легкістю проникають в товщу волокна та «влаштовуються» там для життя та розмноження. Кетгут спричиняє чітке перифокальне асептичне запалення, а в деяких випадках навіть алергічні реакції різного типу, час розсмоктування не має чітких контрольованих меж (від 2 до 10 днів).

У 50-х роках XX ст. почався інтенсивний розвиток наукових досліджень для виявлення чи створення волокон, які будуть мати якомога менше недоліків, або ж менш виражену їх дію у порівнянні з попередниками. Експериментальні дослідження проводились з безліччю ниток, серед яких: сухожилкові волокна щурів, кішок, китів, північного оленя, кенгуру, з аорти та твердої мозкової оболони великої рогатої худоби, з нервів собаки, людської пуповини, «кінський волос», рибальська волосінь. Проте внаслідок недоліків, всі ці матеріали не набули широкого розповсюдження. У 1968 році створено дексон («Davis&Geck») на основі полімеру гліколевої кислоти, а в 1972 році — співполімер гліколевої та молочної кислот у співвідношенні 9 до 1, звідкіля й перша назва поліглактин-910 (майбутній вікрил («Ethicon»)). Обидва полімери стали прекрасним замінником кетгуту, проте вартість їх виготовлення перевищує вартість виготовлення кетгуту в десятки разів.

Багато синтетичних ниток, що не розсмоктуються прийшли в хірургію з інших галузей застосування — капрон, лавсан, нейлон (плетені та моно- нитки).

Стародавні римляни застосовували металевий дріт при переломі нижньої щелепи (бронзові сплави). Закінчення XX століття внесло в медицину нові інертні метали з військової промисловості, серед яких тантал, титан. З танталу робили «скобки», а з титану та його сплавів дріт, який зараз застосовують в стоматологічний практиці.

КласифікаціяРедагувати

За походженням:

  • Природні (кетгут, шовк, бавовна, льон, коняча волосина(«кінський волос»); металевий дріт (титанова, ніобієва, мягка сталева (з покриттям чи без), з алюмінієвих та бронзових сплавів «нитки»))
  • Синтетичні (вікрил(поліглактин-910), капрон, лавсан(поліестер — поліетилентерефталат), поліефір, нейлон, ПГЛ(полігліколід), максон, окцелон, римін, кацелон, суржіпро, пролен, поліпропілен, полісорб, етибонд, мерсилен, серджидак, тикрон, премікрон, суполен)
  • Напівсинтетичні (поєднані) (хромований кетгут, воскований шовк, шовк покритий силіконом)

Єдиної хімічної класифікації хірургічного шовного матеріалу не існує та залишається предметом дискусії.

За біодоступністю (біоабсорбцією; здатністю до біодеградації), такі що:

  • розсмоктуються в тканинах (кетгут та його похідні, дексон, вікрил, монокрил, ПГЛ (полігліколід), полісорб)
  • не розсмоктуються в тканинах (лавсан, суржіпро, пролен, поліпропілен, поліефір, поліестер, етибонд, мерсилен, серджидак, тикрон, премікрон, суполен, металевий дріт)

Шовк та капрон, частина вчених відносить до ниток, що розсмоктуються повільно (до 2 років)[2].

За методою виготовлення (будовою нитки):

  • Моноволокно (мононитка)
  • Поліволкно:
    • плетене
    • кручене
    • комплексне

За товщиною, існує три системи позначень діаметру нитки:

  • EРh чи EP ( *10, англ. European Pharmacopeias), 1984
  • USP (№, англ. United States Pharmacopeias) (причому, при однакову діаметрі, номери різні для ниток, що розсмоктуються та не розсмоктуються)
  • Метрична (  в мм)
Таблиця діаметру ниток за трьома системами
Розмір, ЕР Номер не біодеградантних ниток, USP Номер біодеградантних ниток, USP max-min  (діаметр), мм
0,1 11/0 0,01- 0,019
0,2 10/0 0,02-0,029
0,3 9/0 0,03-0,039
0,4 8/0 0,04-0,049
0,5 7/0 8/0 0,05-0,069
0,7 6/0 7/0 0,07-0,099
1 5/0 6/0 0,10-0,149
1,5 4/0 5/0 0,15-0,199
2 3/0 4/0 0,20-0,249
3 2/0 3/0 0,30-0,339
3,5 0 2/0 0,35-0,399
4 1 0 0,40-0,499
5 2 1 0,50-0,599
6 3,4 2 0,60-0,699
7 5 3 0,70-0,799
8 6 4 0,80-0,899
9 7 5 0,90-0,999
10 8 6 1,00-1,099

Вимоги та застосуванняРедагувати

Сучасний хірургічний шовний матеріал розповсюджується виробниками уже в стерильному стані: у вигляді ниток певної довжини (пакети, скляні ампули), та хірургічних голок з «впаяними» в них нитками (пакети); металевий дріт на «котушках».

Незважаючи на збільшення об'єму вимог до шовного матеріалу який використовують у хірургічній практиці:

  1. Стерильність.
  2. Адекватна міцність (здатність нитки певної довжини витримувати певну вагу без розриву чи ушкоджень).
  3. Еластичність, гнучкість.
  4. Надійність у вузлі (мінімальне ковзання нитки і міцність фіксації в вузлі).
  5. Ковзання в тканинах без «пиляльного» ефекту.
  6. Відсутність «ґнотових» властивостей.
  7. Міцність, що зберігається до формування рубця(для ниток що розсмоктуються), або по-життєве утримання структури.
  8. Біосумісність (відсутність токсичного, алергогенного, канцерогенного та тератогенного впливу на організм).
  9. Можливість поступової контрольованої чітко визначеної в часі біодеградації(для ниток, що розсмоктуються).
  10. Технологічність виготовлення, низька собівартість.
  11. Універсальність застосування, кожен вид нитки має свої показання та протипоказання до застосування.

Науковий пошук універсального хірургічного шовного матеріалу триває, а поки що хірурги практичним методом визначили чітко який вид ниток в поєднанні з відповідним видом хірургічних голок підходить найкраще для певного виду чи етапу операцій.

На сучасному етапі застосовують м'який титановий чи сталевий (з покриттям: хром, срібло) дріт при операціях на кістках та сухожилках. І хоч цей хірургічний шовний матеріал має безліч недоліків, все ж є напрямки хірургії, де без нього неможливо обійтись.

ПриміткиРедагувати

  1. Goldenberg I.S. Catgut, silk, and silver — the story of surgical sutures // Surgery.—1959.- Vol. 46.- P. 908—912.
  2. Шовный материал (лекция). В. Н.ЕГИЕВ (1998) (рос.)

ДжерелаРедагувати

  • (рос.)И. В. Слепцов, Р. А. Черников. Узлы в хирургии.— СПб.: Салит-Медкнига, 2000.— 176 с.(С.18-21) ISBN 5-901306-01-5
  • (рос.)Семенов Г. М., Петришин В. Л., Ковшова М. В. Хирургический шов. — СПб: Питер, 2001. — 256 с. (С.25-37) ISBN 5-272-00363-2

ПосиланняРедагувати