Відкрити головне меню

Олекса́ндр Хіра (17 січня 1897, Вільхівці, нині Тячівського району Закарпаття — 26 травня 1983, Караганда, Казахстан) — український церковно-культурний діяч, греко-католицький єпископ Закарпаття.

Олександр
Al Chira.jpg
Народився 17 січня 1897(1897-01-17)
Вільхівці, Тячівський район, Закарпатська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Помер 26 травня 1983(1983-05-26) (86 років) або 6 травня 1983(1983-05-06) (86 років)
Караганда, Казахська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність католицький священик
Посада Єпископ-помічник і бл. католицький єпископ[d]
Конфесія Римо-католицька церква
Хіра Олександр.jpg

Зміст

БіографіяРедагувати

НавчанняРедагувати

Народився у священичій родині. Початкову освіту здобув у рідному селі. Закінчив Мараморош-Сигетську католицьку (піаристську) гімназію. 1915 вступив до Ужгородської духовної семінарії. Направлено на навчання в Будапештський католицький інститут на теологічний факультет (1916—1920).

Духовна службаРедагувати

19 грудня 1920 рукоположений на священика владикою Мукачівської єпархії Антоном (Паппом).

1920—1922 — капелан єпископської резиденції.

1922—1923 — священик у с. Вільхівці.

1923—1924 — священик-помічник у с. Терново Тячівського району.

Від 1924 духівник, професор канонічного права та історії церкви в Ужгородській духовній семінарії. Водночас 1925 очолює новостворене місійне товариство імені святого Йосафата. Пізніше дочасний ректор Ужгородської духовної семінарії та радник єпархіального Трибуналу.

З 1930 р. — радник єпископської Консисторії, папський капелан. 1933 титуловано каноніком («папським шамбеляном і радником єпископської Консисторії»).

1934—1939 — ректор Ужгородської духовної семінарії. У зв'язку зі зміною влади у 1939 р. знятий з посади, певний час знаходиться під домашнім арештом і наглядом угорської поліції. У 1940-і викладає моральне та пасторальне богослов'я в Ужгородській духовній семінарії.

1943 призначений папою Пієм XII папським домашнім прелатом. 1944 призначений генеральним вікарієм Мукачівської єпархії новохіротонізованим єпископом Теодором (Ромжею).

19 грудня 1944 (1945) таємно хіротонізований владикою Теодором (Ромжею). Після того, як 27 жовтня 1944 р. Ужгород зайняла Радянська Армія, щойно висвячений в єпископи владика Теодор Ромжа призначив о. Олександра Хіру своїм генеральним вікарієм, а 30 грудня 1945 р. з благословення Святішого Отця Пія ХІІ таємно рукоположив його на єпископа. Владика Олександр не вагався, коли йшов на цей відважний крок, хоч добре знав, що скоро настануть важкі дні для греко-католицької Церкви. Він повністю присвятив себе справі захисту Мукачівської єпархії, її духовенства та вірників від переслідувань тодішньої тоталітарної безбожної системи. Працівники КДБ намагалися завербувати його до співпраці, але отримавши рішучу відмову, вирішили знешкодити непокірного.

ПоневірянняРедагувати

10 лютого 1949 заарештовано. Переведено до Київської центральної тюрми МДБ УРСР на Короленка.

6 серпня 1949 засуджено згідно зі статтями 54-4 і 54-10 ч. 2 Карного Кодексу УРСР за антирадянську агітацію і пропаганду до 25 років увя'знення з позбавленням громадських прав на 5 років і конфіскацією майна.

1949—1956 відбуває покарання в таборах Тайшета, Кемерово, де працює на будівництвах і шахтах.

1956 року було звільнено з ув'язнення. Він повертається на Закарпаття і 7 листопада 1956 р. вперше діє як єпископ, рукоположивши чотирьох богословів на священиків. Під час однієї з таємних відправ був затриманий і знову засуджений на 5 р. примусових робіт із забороною надалі проживати на території Української РСР. Так він потрапляє до Караганди, де одразу включається до підпільної душпастирської роботи, офіційно працюючи на місцевих рудниках.

Від січня 1957 працював на копальнях у Караганді Казахської РСР. Проживав там до самої смерті, душпастирював серед вірних в Казахстані, висвячував священиків для Мукачівської єпархії та хіротонізував свого наступника — о. Івана Семедія (1978) під час своїх короткочасних поїздок в Україну. Понад 20 років організована ним католицька громада у Караганді боролася за свою легалізацію, і в 1977 р. вона була офіційно зареєстрована як парохія.

Проживаючи в Караганді, владика Олександр продовжує бути духовним наставником осиротілої багатостраждальної Мукачівської єпархії. Вже немолодим, він, коли виникала потреба, долав відстань у понад 5 тисяч кілометрів від Караганди до Ужгорода. Є дані, що за період з 1956 по 1983 рр. владика Олександр для підпільної Мукачівської єпархії висвятив на священиків майже 30 богословів і рукоположив трьох єпископів.

26 травня 1983 р. на 87-му році життя і на 63-му році свого душпастирства перестало битися полум'яне серце одного із вірних синів Церкви.

28 квітня 1989 реабілітовано посмертно.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати