Володимир Хиляк
Хиляк Володимир.jpg
Псевдо Єронім Анонім, В. Нелях, Лемко Семко
Народився 27 липня 1843(1843-07-27)
с. Верхомля Велика
Помер 25 червня 1893(1893-06-25) (49 років)
с. Літиня
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Діяльність прозаїк
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Роки активності 1872—1893
Жанр повісті, гумористичні оповідання
Magnum opus «Шибеничний верх», «Руська доля»

Володи́мир Хиля́к (літературні псевдоніми: Єронім Анонім, В. Нелях, Лемко Семко та ін.) (27 липня 1843, с. Верхомля Велика, тепер Новосондецького повіту, Польща — 25 червня 1893, с. Літиня) — український письменник, етнограф, греко-католицький священик.

ЖиттєписРедагувати

 
Володимир Хиляк

Володимир Хиляк народився 15 (27) липня 1843 в селі Верхомля Велика Новосондецького повіту на Лемківщині в родині священика. Коли йому сповнилося два роки — померла мати. Після закінчення сільської школи вступив до 6-класної гімназії у Новому Сончі, а у 7 клас гімназії — у Пряшеві, де здав матуру. Надалі, підтримуючи родинну традицію, посвятив себе богословським студіям.

Перші три роки богословського факультету закінчив у Львівському університеті, а четвертий рік у Єпархіальному інституті в Перемишлі.

Після закінчення студій одружився з дочкою священика Дуркота, пароха в Ізбах — Анелею і 1866 року був висвячений перемишльським єпископом Фомою та призначений парохом у село Долина біля Шимбарку. Через два роки перейшов у село Ізби, але незабаром переїхав на парафію в село Бортне недалеко від Горлиць, де пробув 20 років. Останні два роки працював у селі Літиня під Дрогобичем. Там і помер 13 (25) червня 1893 року. Похований на місцевому цвинтарі.

Хиляк був багатодітним сім'янином, мав восьмеро дітей (Іполит, Володимир, Мирослав, Віктор, Софія, Любов, Надія, Віра).

ТворчістьРедагувати

Постійно вивчав життя селян, записував їх народні пісні, вірування. 1864 року виступив зі статтею «Із крайнє західної Русі». Незабаром вийшла його етнографічно-фольклорна праця «Весільні звичаї у лемків» (1866). Перша повість «Польський патріот» (1872) вивела автора на літературну ниву. Надалі його ім'я не сходить зі сторінок галицьких часописів.

1873 року вийшов твір «Повість на часі». Новим кроком у літературній творчості була повість «Шибеничний верх» у двох частинах, в якій розповідається про навалу польських конфедератів. Повість надруковано у «Слові» в 1877—1878 роках. Це, на думку критиків, один із найкращих літературних творів письменника-лемка. Повість має велику історичну цінність, як документ епохи. Основна вартість в тому, що автор зумів правдиво змалювати картини народного побуту. Просто і нескладно змалював рідну Лемківщину, її природну красу.

На початку 1880-х років Хиляк створив літературне полотно про життя лемків — повість «Руська доля».

Обидві повісті — «Шибеничний верх» і «Руська доля» — друкувалися в «Нашому слові» у 1968, 19721973 роках.

Написав низку гумористичних оповідань із селянського життя — «Лихо на світі», «Сипкова поляна», «Гумор у лемків» та інші.

Про незвичайну працездатність письменника свідчить той факт, що вже 1882 року у Львові вийшли з друку три томи його творів, а 1887 року — четвертий том. Перший том — це повість «Шибеничний верх», другий — повісті «Руська доля», «Послідні із рода», «Потяг сердець» і «Лихо на світі»; третій — повісті «Польський патріот», «Смерть і жена — від Бога», «Повість на часі», «Супружество і чотири факультети», "Великий перекинчик; четвертий — «Блаженної пам'яті дяк», «Риби», «Поштовий ріжок», «Клара Мислич», «Упрямі старики», «Кусок людського життя».

Як письменник заслужив щиру повагу і визнання в середовищі лемків.

ТвориРедагувати

Автор повістей та оповідань «Польський патріот» (1872), «Повісті на часі» (1873), «Шибеничний верх» (1877—1878), «Руська доля»; етнографічно-фольклорної праці «Весільні звичаї у лемків» (1866).

  • Повести и расказы, Том І, «Шибеничный Верх». П[1]

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

ПосиланняРедагувати