Фрідріх фон Шпігель ( нім. Friedrich von Spiegel, 11 липня 1820, Кітцінген — 15 грудня 1905, Мюнхен ) — німецький сходознавець, видавець, перекладач, спеціаліст у галузі іраністики [2] .

Фрідріх фон Шпігель
нім. Friedrich Spiegel
Народився 11 липня 1820(1820-07-11)[1]
Кітцінґен, Нижня Франконія, Баварія
Помер 15 грудня 1905(1905-12-15)[1] (85 років)
Мюнхен, Німецька імперія
Країна  Королівство Баварія
Діяльність орієнталіст, iranologist, викладач університету
Галузь Буддологія
Alma mater Боннський університет
Науковий керівник Heinrich Leberecht Fleischerd
Вчителі Крістіан Лассен
Знання мов латина
Заклад Університет Ерлангена—Нюрнберга
Членство Російська академія наук, Прусська академія наук, Баварська академія наук і Академія надписів та красного письменства
Нагороди

Біографія ред.

Народився в Кітцінгені. В 1839 вступив до Університету Ерлангена для вивчення теології, але невдовзі завдяки знайомству з поетом і сходознавцем Фрідріхом Рюккертом (1788-1866), що пробудив у ньому інтерес до новоперсидської літератури в загальному та Ірану зокрема, зосередив свою увагу на сходознавстві. Потім Шпігель продовжив своє навчання в університетах Лейпцига і Бонна. У Боні познайомився з Йоганном Гільдемайстером. Завдяки останньому познайомився з мовою палі; використовуючи копію одного паризького рукопису, зроблену Лассеном, майбутній сходознавець видав у 1841 оригінальний текст Каммавачі, зведення правил для буддійських ченців, і переклад латинською перших п'яти розділів даного тексту. Завдяки цьому він зміг у листопаді 1842 закінчити Йенський університет. Потім кілька років Шпігель провів у бібліотеках Копенгагена, Парижа, Лондона та Оксфорда ; з 1849 до 1890 був професором східних мов в Університеті Ерлангена.

Видання Каммавачі і «Anecdota Palica» (1845), які стали результатом досліджень вченого в області палі, зробило значний внесок у справу вивчення південного буддизму. Незабаром учений виявив зацікавленість до зороастризму та Авести. Тому з 1851 Шпігель почанає публікувати частинами двотомне критичне видання авестійських текстів разом з їх перекладом на пехлеві (1853-1858) та тритомний переклад цих текстів німецькою мовою (1852-1863), які згодом доповнив коментар (1865-1869). Також було опубліковано ряд робіт з перської тематики, таких як граматики давньоперської та авестійської мов. Потім такі цінні праці з лінгвістики та археології, як Die altpersischen Keilinschriften (1862), Erân (1863), Erânische Altertumskunde (1871-78), Vergleichende Grammatik der alterânischen Sprachen (1887)

Примітки ред.