Фра Андже́ліко (італ. Fra Angelico; власне ім'я Гві́до ді П'є́тро, ім'я після постригу Джова́нні да Ф'єзо́ле, прозвище Іль Беато (Блаженний)), (1387(1387)1455) — італійський живописець, чернець-домініканець, майстер епохи Відродження.

Фра Анджеліко
італ. Fra Angelico
Лука Сіньйореллі, Автопортрет (з довгим волоссям) і умовний портрет Фра Анджеліко, 1501 р., каплиця Сан-Бріціо, Орвьєто, собор.
При народженніГвідо ді П'єтро
Народженняне раніше 1395 і не пізніше 1400
Віккьо, Провінція Флоренція, Тоскана, Італія[1][2]
Смерть18 лютого 1455(1455-02-18)[2][3][…]
 Рим, Папська держава[5][6][2]
ПохованняСанта Марія сопра Мінерва
Національністьіталієць
КраїнаПапська держава
Релігіякатолицька церква
Жанрпортрет, вівтар
Навчанняу Лоренцо Монако та Герардо Старніна
Діяльністьхудожник, ілюстратор рукописів, архітектурний кресляр
Напрямокреалізм, відродження
Роки творчості1740-1769
ВчительЛоренцо Монако, Герардо Старніна і Ambrogio di Baldesed
Відомі учніZanobi Strozzid і Беноццо Гоццолі
Творипортрет, релігійний живопис
Брати, сестриBenedetto da Fiesoled[7]
Роботи в колекціїМузей Бойманса - ван Бенінгена, Штедель, Міннеаполіський інститут мистецтваd, Музей Прадо, Музей Тіссен-Борнемісса, Музей Ґетті, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Музей мистецтва Метрополітен, Королівський музей витончених мистецтв, Національний музей Сан Марко, Ватиканська пінакотека, Diocesan Museum in Cortonad, Галерея Уффіці, Museo della Basilica di Santa Maria delle Grazied, National Museum of San Matteod, Galleria Nazionale d'Arte Antica di Palazzo Corsinid, Бостонський музей образотворчих мистецтв, San Diego Museum of Artd, National Gallery of Umbriad, Національний музей мистецтва Каталонії, Художній музей Фогга[d], Баварські державні колекції картин, Національна галерея Ірландії, Гарвардський художній музей, Берлінська картинна галерея, Музей мистецтв Філадельфії, Lindenau-Museumd, Витончено-мистецькі музеї Сан-Франциско, Музей мистецтв Кімбеллаd, Ермітаж, Рейксмузей, Художній інститут Чикаго, Strossmayer Gallery of Old Mastersd, Національна галерея, Музей мистецтв Індіанаполіса, Музей образотворчих мистецтв, Музей образотворчих мистецтв, Музей Ізабелли Стюарт Гарднер, Художня галерея Єльського університету, Державні художні зібрання Дрездена, convent of San Domenicod, Musée Thomas-Henryd, Детройтський інститут мистецтв, Клівлендський музей мистецтв, Музей Конде, Princeton University Art Museumd, Музей Боде, Стара пінакотека, Wadsworth Atheneum Museum of Artd, Musée du Petit Palaisd, Contini Bonacossi collectiond, Галерея палацу Чиніd, Arp Museum Bahnhof Rolandseckd, Національна галерея, Courtauld Galleryd, Ашмолеан музей, Реннський музей образотворчого мистецтва, Музей образотворчих мистецтв (Ніцца), Музей образотворчих мистецтв і Галерея Сабауда

CMNS: Фра Анджеліко у Вікісховищі
Посмертний портрет Фра Анджеліко роботи Луки Сіньореллі (1501)

Життєпис. Ранні роки

ред.

Первісне ім'я — Гвідо ді П'єтро або Гвідоліно ді П'єтро. Первісні роки життя відомі погано, дійшли звістки, що мав молодшого брата Бенедетто, котрий пішов у ченці. В документах згаданий 17 жовтня 1417 року вже як художник Гвідо ді П'єтро, що приєднався до релігійного товариства. Брав участь у створенні мініатюр до рукописних книг. Його вчителями вважаються Лоренцо Монако та Герардо Старніна. Його перебування у Флоренції не обійшлося без спостережень і вивчення фресок у тамтешніх церквах і знайомством з творами Мазаччо та Мазоліно. Ймовірно, що художник працював разом із своїм братом і помічником Бенедетто.

Чернеча доля

ред.

1418 року в січні-лютому зафіксована його праця в церкві Санто-Стефан-дель-Понте у Флоренції, де виконав вівтар для каплиці родини Герардині. Невдовзі став ченцем домініканського ордену, де обрав найсуворішу його гілку, де дотримувались оригінальних обмежувальних настанов Св. Домініка з вимогами абсолютної бідності ченців і аскези. Це сталося у 1421—1422 роках, бо за уставом новачкам забороняли малювати один рік після зарахування до братії. Як про художника його згадали знову саме у 1423 р.

Згодом отримав у монастирі ім'я фра (брат) Джованні, пізніше його почали називати Беато (блаженний) та Анжеліко (янгольський) — за добродійне життя та благочестя (за словами Вазарі ніколи не брався до роботи без молитви), а також за витонченість стилю.

Художня манера

ред.

Ймовірно вчився у монастирського мініатюриста кінця XIV століття близького до готичного стилю. Його ранні роботи «Страшний суд» (1430—1433) і «Коронування Марії» (1434—1435) за манерою близькі до піздньоготичної мініатюри з її слабким розвитком просторових відносин. Фра Анжеліко відносять до флорентійських живописців. Його роботи відрізняються сильним релігійним почуттям, але позбавленні середньовічного аскетизму. Пізні твори Анжеліко — цикл фресок у монастирі Сан-Марко у Флоренції (1439—1445) і розпис капели святого Миколая у Ватикані (1447—1455) виконані уже в узагальненій манері з використанням засобів передачі об'єму та простору.

Говард Л. Гудман порівняв винайдення Фра Анджеліко у сфері побудови живописної композиції із інноваційністю у китайській музичній теорії, що запровадив Сюнь Сюй 荀勗 (ум. 289)[8].

Роботи в інших містах

ред.

Працював у Фьєзолі, Флоренції, Кортоні, Орвієто та Римі, був настоятелем монастиря Сан-Марко у Флоренції. 1445 року працював за замовами папи римського Євгенія IV в каплиці Св. таїнств та його наступника Миколая V. У період 1447—1449 років працював разом із художником Беноццо Гоццолі в каплиці Нікколіна. Помер у Римі 18 лютого 1455 року. Поховання відбулося в римській церкві Санта Марія сопра Мінерва.

Беатифікація

ред.

Фра Анджеліко був беатифікований папою Іваном Павлом ІІ 3 жовтня 1982 року. У 1984 році папа проголосив його покровителем художників і діячів культури.

Література

ред.
  • Mario Salmi, Il Beato Angelico, 1958
  • Luciano Berti (a cura di), Mostra delle opere del Beato Angelico nel quinto centenario della morte (1455—1955), Deoclecios Reding de Campos e Umberto Baldini, 1955
  • Luciano Berti, Beato Angelico, «I maestri del Colore», Fabbri Editori, 1964
  • S. Orlandi, Beato Angelico, Firenze 1964
  • John Pope-Hennessy, Beato Angelico, Scala, Firenze 1981.
  • Giorgio Bonsanti, Beato Angelico. Catalogo completo, «Biblioteca d'arte», Octavo-Franco Cantini, Firenze 1998
  • John Spike, Angelico, Milano 1996
  • Francesco Buranelli (a cura di), Il Beato Angelico e la Cappella Nicolina. Storia e restauro, 2001.
  • Alessandro Zuccari, Giovanni Morello e Giorgio de Simone (a cura di) Beato Angelico. L'alba del Rinascimento, 2009.

Ada Labriola (a cura di), Beato Angelico a Pontassieve, Mandragora, Firenze 2010. ISBN 978-88-7461-149-2

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. а б в RKDartists
  2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. The Fine Art Archive — 2003.
  4. https://www.metmuseum.org/toah/hd/fang/hd_fang.htm
  5. https://www.nga.gov/collection/artist-info.99.html
  6. Зведений список імен діячів мистецтва — 2017.
  7. Goodman, Howard L. «Tintinnabulations of Bells: Scoring-Prosody in Third-Century China and Its Relationship to Yüeh-fu Party Music». Journal of the American Oriental Society, Vol. 126, No. 1 (Jan. — Mar., 2006), pp. 27-49. — стор. 47.

Посилання

ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фра Анджеліко