Фотіс Кондоглу
Фо́тіс Ко́ндоглу (грец. Φώτης Κόντογλου ; 8 листопада 1895, Айвалик, Мала Азія — 13 липня 1965, Афіни) — грецький письменник і художник першої половини XX століття. В оглядовому накладі століття «100 років Греція» його названо «першим і основним представником течії повернення мистецтва до грецької народної традиції та православної естетики».
| Фотіс Кондоглу | |
|---|---|
| грец. Φώτης Κόντογλου[1] | |
| Народився | 8 листопада 1895[2][4] Айвалик, Баликесір, Туреччина[1] |
| Помер | 13 липня 1965[2][3][4] (69 років) Афіни, Греція[1] |
| Країна | .svg){kind=small} Греція[1] |
| Діяльність | художник, перекладач |
| Alma mater | Афінська школа витончених мистецтв |
| Відомі учні | Янніс Царухіс і Нікос Енгонопулос |
| Знання мов | грецька[3] |
| Заклад | Афінська школа витончених мистецтв |
| Напрямок | Thirties Generationd |
| Жанр | іконопис |
| Конфесія | православ'я |
| Батько | Ніколаос Апостолеліс |
| Мати | Деспо Кондоглу |
| У шлюбі з | Марія Хадзікамбурі |
| Діти | Деспо Кондоглу-Мартину |
| Автограф |  |
| Нагороди | |
Біографія
ред.Народився у місті Кидонієс (Айвалик) на егейському узбережжі Малої Азії у 1895 році, в сім'ї Ніколаоса Апостолеліса й Деспо Кондоглу. Тато помер через рік після народження Фотіса і опіку над ним і трьома його старшими братами взяв на себе його дядько, Стефанос Кондоглу, котрий був ігуменом монастиря Святої Параскеви. Дядьку Фотіс завдячує тим, що за ним закріпилось прізвище сім'ї матері. Дитячі й юнацькі роки він прожив у Айвалику. Тут закінчив школу в 1912 році. У гімназії його однокласником був майбутній письменник і художник Стратіс Дукас. Фотіс був членом редколегії учнів, яка видавала журнал «Меліса»(«Μέλισσα» — «Бджола»). Окрім цього Кондоглу ілюстрував журнал. Після закінчення школи в Айвалику Кондоглу вступив до Афінської школи витончених мистецтв, котру, однак, так і не закінчив. У 1914 році він залишив школу й вирушив до Парижу, де вивчав роботу різних шкіл живопису. Водночас він співпрацював із журналом Illustration і у 1916 році виграв перший приз у конкурсі журналу за ілюстрацію роману «Голод» норвезького письменника Кнута Гамсуна. В 1917 році здійснив подорожі до Іспанії та Португалії, і в 1918 році повернувся до Франції. В цей період він написав свою першу книгу, «Педро Казас».
Кидонієс
ред.Після закінчення Першої світової війни й капітуляції Османської імперії, у травні 1919 року, грецька армія, за мандатом Антанти, взяла регіон під свій контроль і Кидонієс увійшов до окупаційної зони Смірни. Мандат містив припис Греції контролювати регіон 5 років (до проведення референдуму). Кондоглу повернувся на Батьківщину, у Айвалик, який офіційно звався грецькою Кідонієс. Тут він створив культурну громаду «Нові люди» (Νέοι Άνθρωποι), в якій також брали участь Венезіс, Дукас, Дадіотіс, Валсамакіс та інші місцеві літератори й художники. Тут він також видав свого Педро Казас. Одночасно Кондоглу був призначений у жіночу гімназію Кидонієс, де викладав французьку мову й історію мистецтва.
Тим часом, міжсоюзницькі антагонізми призвели до того, Італія, а потім Франція почали надавати підтримку туркам. Грецька армія завдала поразки кемалістам у Битві при Афьонкарахісарі-Ескишехирі, але, не вирішивши питання про долю грецького населення Іонії, не зважувалася покинути Малу Азію і здійснила в 1921 році похід на Анкару, котру не змогла захопити. Як писав грецький історик Д. Фотиадіс, «тактично ми перемогли, стратегічно ми програли». У 1921 році Кондоглу був мобілізований до грецької армії, та в тому ж році був демобілізований.
Фронт застиг на рік. У серпні 1922 року він був прорваний.
29 серпня турки увійшли до Айвалика. Практично все чоловіче населення було відправлене в робочі батальйони вглиб Анатолії, де було знищено під час маршів смерті . Митрополит Григорій Кидонійський зумів отримати дозвіл на захід суден із сусіднього Лесбосу, під американським прапором і під гарантії Американського Червоного хреста, щоб вивезти решту 20 тисяч грецького цивільного населення, що лишилася.
Сам Григорій відмовився залишити свою митрополію й разом з іншими священиками був страчений 3 жовтня спаленням заживо.[5][6][7][8]
Біженець
ред.Кондоглу опинився у числі біженців із Айвалика і спочатку прибув у сусідній Мітилені, тримаючи в руках врятовану ним ікону Святої Параскеви. Та потім, після захоплених відгуків про його книгу з боку таких літераторів, як Алексіу, Авгеріс, Казандзакі й Казандзакіс, він був запрошений до Афін. У 1923 Кондоглу здійснив поїздку на Афон. Тут він відкрив для себе візантійське образотворче мистецтво, особливо звертаючи увагу на Критську школу, виконав безліч копій і написав багато текстів. Після повернення зі «Святої гори» він видав альбом Мистецтво Афону й організував першу виставку зі своїми роботами живопису. В 1925 році він видає в Афінах журнал «Філіки Етерія», в якому друкувались Дукас, Варналіс, Авгеріс, Алексіу та інші. У тому ж 1925 році він одружився зі своєю землячкою Марією Хадзикамбурі та влаштувався в афінському муніципалітеті Нової Іонії.
Реставратор і церковний художник
ред.З 1931 року Кондоглу став працювати реставратором ікон у музеях (Візантійський і Християнський музей (Афіни) та ін.) і розписував храми (Богородиці Капнікарія, Храм Святої Варвари (Егалео), Храм Святого Андрія по вулиці Левкосії (Афіни), Храм Святого Георгія (Кипселі), каплиці Заїмиса в Ріо й Песмазоглу в Кифісія, Живоносного Джерела в Пеанії, Кафедральний храм Родоса та інші).
У 1933 році Кондоглу почав викладати Історію мистецтв і живопису в американському коледжі Афін.
У наступні роки взяв участь в організації візантійського відділу в Музеї Керкіри (1935). У 1935—1937 роках Кондоглу реставрував розписи у візантійському місті-фортеці Містра. В 1937 році він був запрошений до Єгипту, де проводив реставраційні роботи у Коптському музеї Каїру.[9]
Муніципалітет
ред.У 1938—1939 роках він виконав настінні розписи у будівлі Муніципалітету Афін.
Своїми розписами Кондоглу хотів показати безперервність у віках грецького духу. Він зобразив 40 персонажів давньої міфології й грецької історії на чотирьох довгастих поверхнях, наслідуючи манеру візантійського живопису. Його роботи розміщувалися в залі-читальні Муніципальної бібліотеки. Сьогодні тут розташовуються приймальні зали служби реєстрації актів цивільного стану муніципалітету.[10]
Назад, до традицій
ред.Н. Зікас пише, що внесок Кондоглу в грецький живопис можна підвести до трьох єдностей: його живопису, заснованому на візантійській техніці; його церковним розписам, що повертали православний живопис у грецькі церкви; його дидактичним роботам, що стали важелем повороту сучасного грецького живопису до відкриття художніх і духовних цінностей грецької традиції.
Коли Кондоглу зробив свій «бурхливий вхід» у мистецьке життя Греції, там відбувався поворот від Мюнхенської школи до новаторств Парижу.
Кондоглу своєю роботою ігнорував обидві чужорідні тенденції й звернув свою увагу на забуту впродовж одного століття мистецьку традицію країни.[11] Трагедія грецької Малої Азії диференціювала його від Заходу, надавши йому почуття відповідальності за продовження традиції, що пережила руйнування Візантії, яка знаходилася в небезпеці після викорінювання турками корінного православного населення Малої Азії і загрози вестернізації мистецтва життя і самої релігії у вільній Греції. Чинячи опір вестернізації, Кондоглу боровся за відродження традиційної церковної розпису: разом з Костисос Бастіасом і Василисом Мустакісом він видавав журнал «Ковчег» (Κιβωτός), у якому статтями й фотоматеріалами підтримував свою боротьбу. Ця його боротьба мала і вади: Кондоглу ніс собою з періоду свого навчання в Парижі любов іімпресіоністів до примітивного мистецтва і, повернувшись до Греції, вивчав і копіював візантійський живопис, спираючись на ці критерії. Так, візантийська ікона повинна була бути чистою і не схильною до будь-якого іншого впливу. Ідейна ангажованість буде характеризувати його творчість, оскільки «він сам після Другої світової війни напише, що він вирішив присвятити свій хист Христу», що внесло якісну різницю між довоєнним і послявоєнним Кондоглу.
Ще до війни він звернувся до Анастасія Орландоса, що був тоді директором Служби реставрації і підтримки древніх і візантійських пам'ятників, з пропозицією, щоб церкви будувалися й прикрашалися фресками у візантійському стилі.[12]
Визнання
ред.Кондоглу отримав Приз Афінської академії (1961 за книгу «Вираження православного іконопису» (Έκφρασις της Ορθοδόξου Εικονογραφίας), Приз Пурфіна «Групи дванадцятьох» (1963) за книгу «Айвалик, моя батьківщина» і Національну Відзнаку Мистецтв і Літератури Афінської академії за його працю в цілому.
Багато з літературний робіт Кондоглу були видані після його смерті.
Кондоглу помер в Афінах 13 липня 1965 року через післяопераційну інфекцію.[13]
Будинок Кондоглу
ред.
У 1932 році він збудував свій будинок по вулиці Візиїну 16, де Кондоглу та його учні Янніс Царухіс і Нікос Енгонопулос розписали всі кімнати. В роки потрійної германо-італо-болгарської окупації Греції і голоду, що настав у Афінах, Кондоглу був вимушений продати будинок за мішок борошна і переселитися з сім'єю в гараж. Новий хазяїн зафарбував стіни.
Праці
ред.- Подорожі до різних частини Греції і Сходу, описи того, що ми чули від візантійців, франків, венеційців і турків, 1928. -Ταξείδια σε διάφορα μέρη της Ελλάδας και της Ανατολής, περιγραφικά του τί ακούμε από τα χρόνια των Βυζαντινών, των Φράγκων, των Βενετσάνων και των Τούρκων, 1928.
- Бог Конан і його монастир занурення, 1943.-Ὁ θεός Κόνανος καί τό μοναστῆρι του τό λεγόμενο καταβύθιση, 1943
- Історії й випадки та інші всілякі писання, 1944. -Ἱστορίες καί περιστατικά κι' ἄλλα γραψίματα λογῆς λογῆς, 1944.
- Корсар Педро Казас, 1944. '- 'Ὁ κουρσάρος Πέδρο Καζᾶς, Γλάρος, 1944.
- Грецький моряк у південних морях, 1944. -Έλληνας θαλασσινός στίς θάλασσες τῆς νοτιᾶς, Γλάρος, 1944.
- Африка і моря Півдня, 1944. -'Η Αφρική και οι θάλασσες της Νοτιάς, Γλάρος, 1944.
- Древні люди Сходу: Справжня історія, 1945.- Οἱ ἀρχαῖοι ἄνθρωποι τῆς Ἀνατολῆς: Ἱστορία ἀληθινή, Νικολόπουλος, 1945.
- Дитячий календар 1949- Ἡμερολόγιον παιδικόν τοῦ 1949, Ἀποστολική Διακονία, 1949
- Айвалик, моя батьківщина, 2000. -'Το Αϊβαλί, η πατρίδα μου, Παπαδημητρίου, 2000.
- Богородиця і Пресвята: По різдву Діва і по смерті жива, 2000. -Παναγία και Υπεραγία: Η μετά τόκον παρθένος και μετά θάνατον ζώσα, Αρμός, 2000.
- Скромні гіганти, 2000. -Γίγαντες ταπεινοί, Ακρίτας, 2000.
- Непорушний фундамент, 2000. -Το ασάλευτο θεμέλιο, επιμέλεια Κώστας Σαρδελής, Ακρίτας, 2000.
- Мале святкування, 2000 -Μικρό Εορταστικό, Ακρίτας, 2000.
- Воскреслий Христос: Іспит розумного, 2001 -Ανέστη Χριστός: Η δοκιμασία του λογικού, Αρμός, 2001
- Таємні квіти: Тобто: Тексти про безсмертні цінності православного життя, 2001 -Μυστικά άνθη: Ήγουν: Κείμενα γύρω από τις αθάνατες αξίες της ορθόδοξης ζωής, Παπαδημητρίου, 2001
- Різдво Христове: Дивовижне таїнство, 2001-Χριστού γέννησις: Το φοβερόν μυστήριον, Αρμός, 2001
- Щоб отримати уявлення про живопис, 2002.- Για να πάρουμε μια ιδέα περί ζωγραφικής, Αθήνα : Αρμός, 2002.
- Жорстока обітниця, 2003. -Σκληρό τάμα, εικονογράφηση Γιώργου Κόρδη, Αρμός, 2003.
- Захоплення Міста (див. Константинополя), 2003. -Το πάρσιμο της Πόλης, εικονογράφηση Σταμάτης Μπονάτσος, Ακρίτας, 2003.
- Мандрівники та мрійники, 2005. -Ταξιδευτές κι ονειροπόλοι, επιμέλεια Νίκος Αγνάντος, Ακρίτας, 2005.
Перекладач
ред.У 1937 році Кондоглу переклав п'єсу Мольєра «Витівки Скапена», яка наступного, 1938, року була поставлена на сцені Національного театру. У 1952 році Кондоглу переклав книгу Л. Успенського «Ікона».[14]
Література
ред.- π. Σταμάτης Σκλήρης, Φόβος και ελευθερία στο λειτούργημα της εικονογραφίας, Σύναξη, τ/χ.82,(Απρίλιος-Ιούνιος 2002),σελ.26-33,ιδ.31-32
- Μαρία Καζαμία-Τσέρνου, Ο Κόντογλου υπομνηματίζει τον Κόντογλου, Επιστημονική Επετηρίδα Θεολογικής Σχολής-τμ.Θεολογίας, Θεσσ/ίκης, τομ.15 (2005),σελ.65-118
- Ιφιγένεια Μποτουροπούλου, «Ο Φώτης Κόντογλου μεταφραστής του Μολιέρου», Πρακτικά Β΄ Πανελληνίου Θεατρολογικού Συνεδρίου Σχέσεις του Νεοελληνικού Θεάτρου με το ευρωπαϊκό, περ. Παράβασις, 2004, σελ. 323—334
Примітки
ред.- ↑ а б в г https://www.nationalgallery.gr/el/zographikh-monimi-ekthesi/painter/kontoglou-photis.html
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #120215608 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Arapoglou E. Kontoglou, Fotis // Grove Art Online / J. Turner — [Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 2017. — doi:10.1093/GAO/9781884446054.ARTICLE.T047336
- ↑ Ορθόδοξος Συναξαριστής. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 24 травня 2018.
- ↑ Clark, Bruce (2006). Twice a stranger : the mass expulsion that forged modern Greece and Turkey. Cambridge (Massachusetts): Harvard University Press. с. 25. ISBN 9780674023680. Архів оригіналу за 5 січня 2022. Процитовано 24 травня 2018.
- ↑ Kiminas, Demetrius (2009). The Ecumenical Patriarchate. Wildside Press LLC. с. 76. ISBN 9781434458766. Архів оригіналу за 17 вересня 2018. Процитовано 24 травня 2018.
- ↑ Tsiri, Theodorou (2008). Η Προσφορά της Εκκλησίας και του Ιερού Κλήρου στη Μικρά Ασία 1912–1922 (PDF) (Greek) . Thessaloniki: University of Thessaloniki, Department of Theology. с. 91. Архів оригіналу (PDF) за 20 жовтня 2013. Процитовано 19 жовтня 2012.
- ↑ Στοά του Βιβλίου. Архів оригіналу за 1 листопада 2013. Процитовано 24 травня 2018. [Архівовано 2013-11-01 у Wayback Machine.]
- ↑ Κόντογλου στο Δημαρχείο Αθηνών
- ↑ Φώτης Κόντογλου. Архів оригіналу за 19 травня 2018. Процитовано 24 травня 2018.
- ↑ Σύναξη
- ↑ Βιογραφίες — Φώτης Κόντογλου. Архів оригіналу за 20 листопада 2017. Процитовано 24 травня 2018.
- ↑ Κόντογλου Φώτης. Архів оригіналу за 1 листопада 2013. Процитовано 24 травня 2018.
Посилання
ред.- Νίκος Ζίας, Ο Φώτης Κόντογλου και η Νεοελληνική Ζωγραφική, [1] [Архівовано 9 травня 2018 у Wayback Machine.]
- http://www.hprt-archives.gr/V3/public/main/page-assetview.aspx?tid=0000008643[недоступне посилання з травня 2019]
- http://www.hprt-archives.gr/V3/public/main/page-assetview.aspx?tid=0000007096[недоступне посилання з травня 2019]
- http://www.hprt-archives.gr/V3/public/main/page-assetview.aspx?tid=0000008280[недоступне посилання з травня 2019]
- Βιογραφικό Σημείωμα-ΕΚΕΒΙ [2] [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]