Флінт (скло)
Флінт (від англ. flint — кремінь), або флінтґлас[1] (від нім. Flintglas) — тип безбарвних оптичних стекол, що відрізняються малими (менше 50) значеннями числа Аббе, і, відповідно, великою дисперсією. Такі стекла з відносно малими показниками заломлення називають легкими флінтами, а з великими — важкими[2]. У радянській конструкторській документації різні сорти скла флінтґлас позначалися буквами: КФ — крон-флінт; БФ — баритовий флінт; ТБФ — важкий баритовий флінт; ЛФ — легкий флінт; Ф — флінт; ТФ — важкий флінт; ОФ — особливий флінт[3] .
Склад ред.
Оптичні стекла, одержувані на основі використання кремнезему і оксидів свинцю, відомі з XVII століття. В Англії їх отримували шляхом варіння в горщиках без перемішування скломаси[4].
До складу більшої частини флінтів входить оксид свинцю PbO. Силікатні флінти зазвичай крім SiO2 і PbO містять тільки лужні оксиди, при цьому вміст PbO може досягати 70 мол. %, що приблизно дорівнює 90 мас. %[4].
Основою оптичних стекол типу флінтів (Ф) і важких флінтів (ТФ), що випускаються в даний час, також є потрійна система з оксидів кремнію, свинцю і калію, а деякі марки флінтів містять двоокис титану.
Як і баритові крони, баритові (БФ) і особливі флінти (ОФ), а також кронфлінти (КФ) можуть містити окис цинку і окис сурми. До складу боросилікатних флінтів типу ТБФ входять оксиди рідкоземельних елементів. Показник заломлення сучасних флінтів може перевершувати значення 1,9.
Примітки ред.
- ↑ Флинтглас // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ Галант Е. И., Глебов Л. Б., Толстой М. Н.[ru]. Оптическое стекло // Физическая энциклопедия / Гл. ред. А. М. Прохоров. — М. : Большая Российская энциклопедия, 1992. — Т. 3. — С. 459—460. — 672 с. — 48 000 екз. — ISBN 5-85270-019-3.
- ↑ Справочник конструктора оптико-механических приборов, 1980, с. 645.
- ↑ а б Немилов С. В.. Оптическое материаловедение: оптические стекла. — СПб. : [[Санкт-Петербурзький національний дослідницький університет інформаційних технологій, механіки та оптики |СПбГУ ИТМО]], 2011. — С. 58. — 175 с.
Див. також ред.
Література ред.
- В. А. Панов. Глава 22. Оптические материалы // Справочник конструктора оптико-механических приборов / В. В. Хваловский. — Л. : Машиностроение, 1980. — С. 645—689. — 742 с. — 25 000 екз.