Фенантрен
Фенантрен — трициклічний ароматичний вуглеводень.
Структурна формула | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
![]() | |||||||
Загальна інформація | |||||||
Преференційна назва ІЮПАК | |||||||
Систематична назва ІЮПАК | Фенантрен | ||||||
Хімічна формула | C14H10 | ||||||
3D Структура (JSmol) | Інтерактивне зображення
| ||||||
Зовнішні ідентифікатори / Бази даних | |||||||
| |||||||
Властивості | |||||||
Молярна маса | 178,07825 г/моль | ||||||
Безпека | |||||||
Маркування згідно системі УГС
Увага | |||||||
H-фрази | H: H302, H400, H410 | ||||||
P-фрази | P: P264, P270, P273, P301+P312, P330, P391, P501 | ||||||
Наскільки це можливо, значення величин подані в одиницях системи SI. Якщо не вказано іншого, усі дані відносяться до стандартного стану. |
Властивості
ред.Блискучі безбарвні кристали, нерозчинні у воді, розчинні в органічних розчинниках, tпл=101 °C, tкип=340 °C.
Електронний спектр поглинання фенантрену (розчин у гексані) має піки на 30300 см−1 (з коефіцієнтом екстинкції ε=250), 34200 см−1 (ε=14800), 39900 см−1 (ε=67000), 47300 см−1 (ε=35500), 53400 см−1 (ε=31000)[1].
Розчини фенантрену флуоресціюють блакитним кольором (максимум спектру флюоресценції нм, а фосфоресценції — нм). Квантові виходи відповідно дорівнюють та [2], що створює виняткові умови для паралельного дослідження флюоресценції та фосфоресценції.
Хімічні властивості
ред.Фенантрен може вступати в реакції гідрування каталітично збудженим воднем з утворенням 9,10-дигідрофенантрен. Гідрований фенантреновий фрагмент входить до складу багатьох природних речовин - стеринів, гормонів, алкалоїдів, смоляних кислот.[3] Карбоновий скелет стеринів являє собою конденсовану систему фенантренового та п’ятичленного циклів.
Розповсюдження в природі
ред.Фенантрен разом зі своїм лінійним ізомером антраценом є в кам’яновугільній смолі. Похідні фенантрену, які мають гідратовані цикли, широко представлені у тваринному і рослинному світі, наприклад, стероїди).
Застосування
ред.Фенантрен використовується у виробництві барвників.
Посилання
ред.- Phenanthrene [Архівовано 5 квітня 2008 у Wayback Machine.] at scorecard.org
Примітки
ред.- ↑ J. B. Birks. Photophysics of aromatic molecules. London et al.: Wiley, 1970.
- ↑ C. A. Parker. Photoluminescence of solutions. Amsterdam: Elsevier, 1968.
- ↑ Буря О.І. Органічна хімія, 2002, с. 56.