Фауністика
Фаунíстика — один з основних напрямів зоогеографічних досліджень, який включає вивчення таксономічного складу фауни конкретного регіону[1].
Інколи фауністику вважають розділом зоогеографії[2], або навіть її синонімом[3], розділом зоології[4] та окремою галуззю біології[5]. Ймовірно, ці розбіжності є суто формальними, і суть фауністики як вивчення локальної фауни лишається незмінною. Вона являє собою перший, базисний етап дослідження географічного поширення тварин. Цей етап полягає у реєстрації таксонів на обраній території, описі, систематизації та первинному аналізі зібраної інформації[2].
Наступні етапи — вивчення впливу на дану фауну факторів середовища, її зміни у часі. Перехід до цих етапів можливий лише тоді, коли фауніст досліджує регіон, що має досить велике розмаїття природних умов і — завдяки цьому — неабияке таксономічне розмаїття його мешканців. Межі такого регіону визначають (хоч і не завжди чітко[6]) природно-географічні умови. Тож неправомірно казати про фауну якогось озерця, балки або регіону, обмеженого суто адміністративними кордонами. Складання фауністичних списків для таких територій теж потрібні й корисні, але вони не дають можливості для наукових узагальнень щодо ареалу, екології видів, взаємодії з фаунами інших територій і т. ін.[1].
Реалізація фауністичних проектів вимагає чималих витрат коштів, часу, зусиль і наявності фахівців по численних групах тварин. Усе це створює суттєві складнощі для таких робіт. З огляду на це, фауністи часто обмежуються вивченням поширення окремих таксонів — орнітофауни, іхтіофауни, мірмекофауни, малакофауни тощо. Підсумком таких робіт можуть стають ґрунтовні монографії, на кшталт[7][8][9][10].
Фауністика має неабияке науково-теоретичне й суто практичне значення. Вона, зокрема, дозволяє виявити рідкісні уразливі види (приміром, ендеміків та реліктів[11]; види, що реально або потенційно важливі для господарства[12]. На підставі фауністичних досліджень можливі прогнози щодо змін у локальних фаунах. За висловом М. О. Мензбіра, зоогеографія дозволяє «намалювати картину розподілу тварин у часі та просторі»[2]. Фауністика є наріжним каменем цієї важливої роботи.
Примітки ред.
- ↑ а б І. К. Лопатін. Основы зоогеографии. — Минск: Выш. школа, 1980. 200 с.
- ↑ а б в І. І. Пузанов. Зоогеографія. Київ — Львів: Радянська школа, 1949. — 504 с.
- ↑ Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 570
- ↑ Словник іншомовних слів. — URL: http://slovopedia.org.ua/36/53412/249992.html
- ↑ Д. М. Гродзинський Енциклопедія сучасної України. — URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=35319
- ↑ Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. — М.: Изд-во МГУ, 1985. 272 с.
- ↑ Кононова С. В. Теленомины Палеарктики (Hymenoptera, Scelionidae). Подсемейство Telenominae — /Институт зоологии им. И. И. Шмальгаузена НАН Украины/. — Киев. Наукова думка, 2014. — 484 c.
- ↑ Czechowski W., Radchenko A., Czechowska W., and Vepsalainen K. The ants of Poland with reference to the myrmecofauna of Europe. — /Museum and Institute of Zoology, Polish Academy of Sciences/. — Warszawa. Natura Optima Dux Foundation, 2012. — 496 pp.
- ↑ Крыжановский О. Л. Жуки-жужелицы рода Carabus Средней Азии. М.-Л., изд-во «Наука», 1953. 135 с.
- ↑ Анистратенко В. В., Халиман И. А., Анистратенко О. Ю. Моллюски Азовского моря. — К. Наукова думка, 2011. — 173 с.
- ↑ Леме Ж. Основы биогеографии. — Москва: Прогресс, 1976. — 309 с.
- ↑ Нейл У. География жизни. Пер. с англ. М.: Прогресс. 1973. — 337с