Дмитро́ Миха́йлович Гродзи́нський (*5 серпня 1929, Біла Церква — †10 серпня 2016, Київ) — академік Національної академії наук України, професор, доктор біологічних наук. Академік-секретар Відділення загальної біології НАН України. Голова Національної комісії з радіологічного захисту при Парламенті України. Завідував відділом біофізики й радіобіології Інституту клітинної біології й генетичної інженерії НАН України. Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України. Двічі удостоювався звання «Соросівський професор».

Дмитро Михайлович Гродзинський
Grodzinsky Dmitry.jpg
Народився 5 серпня 1929(1929-08-05)
Біла Церква
Помер 10 серпня 2016(2016-08-10) (87 років)
Київ
Громадянство СРСР СРСР, Україна Україна
Alma mater Білоцерківський сільськогосподарський інститут
Галузь наукових інтересів Радіобіологія
Заклад Інститут клітинної біології та генетичної інженерії НАН України
Вчене звання Професор
Науковий ступінь Доктор біологічних наук
Відомий завдяки: у 1991–2009 роках очолював НКРЗУ
Нагороди Заслужений діяч науки і техніки України — 1998 Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР — 1986 Державна премія України в галузі науки і техніки — 1994 Орден «Знак Пошани»  — 1980
Премія АН УРСР ім. М. Г. Холодного (1979)

Молодший брат академіка НАНУ, біолога Андрія Гродзинського, батько члена-кореспондента Національної академії наук України Михайла Гродзинського.[1]

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 5 серпня 1929 року в місті Біла Церква Київської області, в Україні. Одружений. Має двох дітей. Має дві вищі освіти — закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут і механіко-математичний факультет Московського державного університету ім. Ломоносова. Кандидатську й докторську дисертації захистив у Вченій Раді при Відділенні біології Академії наук України.

Основне коло наукових інтересів — радіобіологія й радіоекологія, репараційні процеси в опроміненій клітині, механізми протипроменевого захисту, механізми дії малих доз іонізуючих випромінювань, віддалені ефекти опромінення. Розробив теорію надійності біологічних систем.

З перших днів після катастрофи на Чорнобильській АЕС здійснював дослідження з вивчення радіобіологічних і радіоекологічних наслідків Чорнобильської катастрофи. Впродовж 1991–2009 років, починаючи з моменту утворення, незмінно очолював Національну комісію з радіаційного захисту населення України Верховної Ради України.

Освіта та наукові ступені і званняРедагувати

травень 1990 р. обраний академіком АН УРСР по спеціальності «радіобіологія»
березень 1974 р. обраний членом-кореспондентом АН УРСР по спеціальності «фізіологія рослин»
липень 1965 р. присвоєно звання професора
грудень 1964 р. захистив докторську дисертацію на Вченій раді Відділення біології АН УРСР
грудень 1955 р. закінчив аспірантуру при Інституті фізіології рослин АН УРСР. Захистив кандидатську дисертацію
квітень 1952 р. закінчив агрономічний факультет Білоцерківського сільськогосподарського інституту
травень 1947 р. закінчив середню школу

Трудова діяльністьРедагувати

2009‑2016 радник Президії НАН України
1998‑2009 академік-секретар Відділення загальної біології Національної Академії Наук України
1991‑1996 завідувач кафедрою радіобіології біологічного факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка
1985‑2016 завідувач відділом біофізики та радіобіології Інституту клітинної біології і генетичної інженерії Національної Академії Наук України
1974‑1985 директор Інституту фізіології рослин АН УРСР
1963‑1974 завідувач відділом біофізики та радіобіології Інституту фізіології рослин АН УРСР
1962‑1963 експерт ФАО ООН в Югославії
1957‑1962 старший науковий співробітник Інституту фізіології рослин АН УРСР
1955‑1957 молодший науковий співробітник Інституту фізіології рослин АН УРСР
1952‑1955 аспірант Інституту фізіології рослин і агрохімії АН УРСР

Викладання в університетахРедагувати

1993 до 2016 Університет «Києво-Могилянська Академія»
1965 до 2016 Міжнародний Соломонів Університет
1962-1963 Університет в Нові Сад, Югославія
1954 до 2016 Київський університет ім. Тараса Шевченка

Вшанування пам'ятіРедагувати

2009 р. одній із вулиць Білої Церкви, неподалік будинку де жили бати Дмитро та Андрій Гродзинські, присвоєно ім'я академіків Гродзинських.[2]

ПублікаціїРедагувати

Близько 750 наукових статей (серед яких близько 30 монографій і підручників) та авторських свідоцтв.

Найважливіші монографіїРедагувати

  • рос. Методика применения радиоактивных изотопов в биологии. — Киев: Изд-ство УАСХН, 1962. −171 с.
  • Природна радіоактивність рослин і ґрунтів. — Київ: Наукова думка, 1965. −216 с.
  • Біофізика рослин
    • Видання російською мовою -Київ: Наукова думка, 1972.-256 с.
    • Видання англійською мовою: Jerusalem: Keter Publishing House, 1976. −236 p.
    • Видання польською мовою: Варшава: Panstwowe Wydawnictwo Rolnicze і Lesne, 1978. −406 s.
  • рос. Надежность растительных систем. — Киев: Наукова думка, 1983. −367 с.
  • рос. Радиобиология растений. — Киев: Наукова думка, 1989. −380 с.
  • Підручник — Биофизика. — Киев: Вища школа, 1988. −504 с. (у співавторстві)
  • Словник української біологічної термінології. Відповідальні редактори: Д. М. Гродзинський, Л. О. Симоненко — Київ: КММ, 2012. — 744 с. — ISBN 978-966-1673-12-9

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати