Відкрити головне меню

ПередумовиРедагувати

1968 року неподалік від села Хрестище геолого-розвідувальними роботами було виявлено велике газоконденсатне родовище, запаси якого оцінювалися в 300 мільярдів кубометрів природного газу. Вже до кінця 1971 року на його території діяло 17 експлуатаційних бурових свердловин. Однак більшість свердловин працювали в умовах аномального внутрішньопластового тиску, який сягав понад 400 атмосфер. На експлуатаційній свердловині № 35[1] через незадовільне цементування напрямної колони[джерело?] на глибині 20 м відбулося позаколонне перетікання конденсату та його фонтанування. Закриття превентора результатів не дало. Фонтанування призвело до сильної пожежі (полум'я піднімалося над поверхнею землі на десятки метрів), згасити яку не вдавалося протягом майже року[1]. Весь буровий комплекс було поступово поглинено величезним провалом. Враховуючи позитивний результат у застосуванні ядерного вибуху для гасіння газового факела, що горів три роки на родовищі Урта-Булак в Узбекистані (1966 рік), вчені запропонували ліквідувати аварійну свердловину за допомогою підземного ядерного вибуху.

Підготовка до вибухуРедагувати

Постанову про застосування промислового ядерного вибуху для зупинки газового фонтану було підписано особисто Леонідом Брежнєвим і Олексієм Косигіним. Виконання вибуху доручили Міністерству середнього машинобудування СРСР. Жодну з військових частин, дислокованих в Українській РСР, не було залучено для виконання спецзавдання. Охорону місцевості навколо факела здійснювали війська КДБ і підрозділи МВС СРСР з Москви. Усі учасники експерименту дали підписку про нерозголошення протягом 15 років.

Підготовка до вибуху тривала 4 місяці й відбувалася в обстановці найсуворішої таємності. З боку аварійної колони пробурили похилу свердловину завдовжки 2400 м і у вибій помістили спецзаряд — ядерний вибуховий пристрій. Від колони аварійної свердловини ядерний заряд відділяло 20 м породи. Прилеглу до факелу територію було розділено на три кільцеві зони радіусом 3, 5 і 8 км. Внутрішнє кільце радіусом 400 м від епіцентру майбутнього вибуху обгородили як особливу зону і засипали шаром річкового піску товщиною 20 см. На межі кожної зони розмістили піддослідних тварин — курей, кіз і вулики з бджолами. Село Хрестище розташоване на відстані 2 км від епіцентру, траса Москва-Сімферополь — на відстані 8 км. Безпосередньо перед експериментом усіх людей вивезли за межі 8-кілометрової зони.

ВибухРедагувати

9 липня 1972 року, рівно о 10 годині ранку за місцевим часом ядерний пристрій здетонував. Через 20 секунд з аварійної свердловини на висоту 1 км вирвався потужний газовий фонтан, змішаний із породою, через хвилину утворилася характерна грибоподібна хмара ядерного вибуху[джерело?]. Експеримент не мав успіху: закрити викид за допомогою вибуху не вдалося. Газовий факел згасили через кілька місяців стандартними методами.

Люди повернулися у село через 30 хв. після вибуху [джерело?]. Усі піддослідні тварини в спецзонах загинули [джерело?]. У селищі Першотравневе ударною хвилею вибило шибки з вікон, було зруйновано стіни будинків[1]. Відновлення житла (за рахунок держави) тривало понад рік. Згодом усі мешканці селища Першотравневе отримали заново відбудовані будинки на місці зруйнованих.

У мистецтвіРедагувати

Події літа 1972 зображені в оповіданні «Гены Гены. 1952—1974» (Входить до антології «ДНК». Харків: КСД, 2016, у співавторстві) українського співака та письменника Олександра Сидоренко (Фоззі).

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Перший в Україні ядерний вибух відбувся у Харківській області // Медіапорт

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати