Відкрити головне меню

Учительні́ єванге́лія — збірник проповідей на весь рік на теми євангельських притч, переважно рукописні.

Прототипом їх було церковнослов'янські учительні євангелія (преславського) єпископа Костянтина (894), але популярними в Україні учительні євангелія стали в 16—18 століттях. Церковнослов'янський переклад (до 1407) учительних євангелій царгородських патріархів Калліста (1350—54, 1355—62) і Філотея (1354—55, 1362—76) вийшов друком кілька разів (зокрема, 1569 в Заблудові; 1580 та 1595 у Вільнюсі, 1606 у Крилосі). Переклад на староукраїнську (просту, руську) мову видано в Єв'ї під Вільнюсом 1616 року (перевидано з деякими редакційними правками в Києві 1637).

Розвиток Учительних Євангелій 16—18 ст. позначений був переважно впливом польських джерел: «Postyll-i» кальвініста Миколая Рея (1557), а потім також його противника, католика Якуба Вуєка (1573). З понад 100 збережених рукописних учительних євангелій 16—18 ст. понад 30 виявляють впливи М. Рея. Українські учительні євангелія використовували апокрифи (на подобу Вуєка, але не Рея).

Особливо важливі для історії української мови переклади розділів Євангелій на живу мову в учительних євангеліях 16—18 ст. (повного Четвероєвангелія українською мовою ні Православна, ні Греко-католицька Церкви тоді не заохочували до вжитку).

Відоміші учительні євангелія, крім згаданих: Тростянецьке (бл. 1560); священика Андрія з Ярослава (Львів, 1585); зі Скотарського на Закарпатті (1588, проти євангеликів); Почаївського монастиря (16 ст.); Березнянське (16 ст., Закарпаття); Катеринославське (1592); Язловецьке (кінця 16 ст.); Тригірське (початку 17 ст.); К. Транквіліона-Ставровецького (друк. 1619, 1696, 1697); о. І. Капишовського з Ортутова (1640); Ладомирівське (17 ст.), обидва останні з Пряшівщини і зі спільного оригіналу; Я. Флюки (середини 17 ст.); Данилівське (не пізніше 1646, проти протестантів і католиків); о. Яворського і С. Рихвальського, (Рихвальт, 1666); о. С. Тимофієвича з Решетилівки (1670); Ф. Дулишковича (1673); Нягівське (17 ст., з впливами протестантизму); Углянське («Ключ»; кінця 17 ст.); Канівське (кінця 17 ст.); П. Колочавського (1737); І. Прислопського з Камінної на Грибівщині (18 ст.) та ін.

У 18 ст. на підросійській Україні учительні євангелія зникли у зв'язку з русифікацією; дещо пізніше під Польщею — у зв'язку з полонізацією і занепадом Православної Церкви. Але від 1789 року греко-католицькі Василіяни в Почаєві почали видавати збірки проповідей на весь рік (за новими польськими зразками), які своєю «простою мовою» нагадували давні учительні євангелія.

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати