Вікіпедія

Уствольська Галина Іванівна

Гали́на Іва́нівна Уство́льська (17 червня 1919(19190617) — 22 грудня 2006) — радянська і російська композиторка.

Уствольська Галина Іванівна
рос. Галина Ивановна Уствольская
Основна інформація
Дата народження17 червня 1919(1919-06-17)[1][2][3]
Місце народженняПетроград, Російська СФРР
Дата смерті22 грудня 2006(2006-12-22)[4][1][…] (87 років)
Місце смертіСанкт-Петербург, Росія
ПохованняВолковський цвинтарd
ГромадянствоРосійська СФРР, СРСР і Росія
Професіїкомпозиторка класичної музики, музикантка, вчителька музики, композиторка
ОсвітаСанкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
ВчителіШостакович Дмитро Дмитрович
Відомі учніТищенко Борис Івановичd і Zhanneta Metallidid
Інструментифортепіано
Жанрисимфонія
Magnum opusQ2733740?
ЗакладСанкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
Нагороди
заслужений діяч мистецтв Росії
ustvolskaya.org/eng

Біографія

ред.

Народилася 17 червня 1919 року в Петрограді. Закінчила Ленінградську консерваторію в 1947 році (клас Дмитра Шостаковича). У 1950-х роках Уствольська відходить від вчителя і рухається до власної, гранично аскетичної музичної мови, для якого характерна висока зосередженість, рідкісний драматизм, насиченість духовним пошуком.

З вересня 1947 року по лютий 1977-го вела факультатив з композиції в ленінградському Музичному училищі ім. Н. А. Римського-Корсакова.

Твори Уствольської виконувалися вкрай рідко. Справжнє визнання прийшло до композиторки тільки в кінці 1980-х років, — після того, як на ленінградському концерті виявився директор найбільшого музичного видавництва «Сікорскі»[de] Юрген Кехель і нідерландський музикознавець Елмер Шенбергер. Шенбергер був настільки вражений почутим, що не пошкодував коштів на те, щоб цей концерт прозвучав у Європі. Незабаром був організований ряд міжнародних фестивалів музики Уствольської (1995, 1996, 2005 — Амстердам, 1998 — Відень, 1999 — Берн, 2001 — Варшава, 2004 — Бастад), а видавництво «Сікорскі» придбало права на публікацію її творів. На пропозиції емігрувати з Росії завжди була однозначна відмова: все життя композитора була пов'язане із Санкт-Петербургом, який вона залишала лише кілька раз, їдучи на закордонні гастролі (Відень, Берн, Бастад, Амстердам). Галина Іванівна Уствольська вела самітницьке життя, до останніх днів продовжуючи творити.

Померла 22 грудня 2006 року в Санкт-Петербурзі на 88-му році життя. Похована на Волковському лютеранському кладовищі, 11-й ділянці.

Родина

ред.

Чоловік — Костянтин Багренін, композитор, народився в 1941 р. Шлюб зареєстрований у 1965 р.

Творчість

ред.

Широко цитуються слова Віктора Сусліна, з яким пані Уствольська перебувала в дружньому листуванні і який готував публікацію її творів у видавництві «Сікорськи». Суслін називав її «голосом з „Чорної діри“ Ленінграда, епіцентру комуністичного терору, міста, що пережило вельми жахливі страждання і муки війни». Уствольській подобалося це порівняння (яке вона сама вигадала, написавши комусь в листі, що її музика — це «Musik aus dem schwarzen Loch»), хоча історія, політика та суспільне життя її абсолютно не цікавили. По-справжньому її цікавила тільки власна музика. І це було більше, ніж інтерес — постійний і інтенсивний процес виробництва обіймав всі її думки. Композитор Борис Тищенко порівнював її музику з «вузькістю лазерного променя, що пронизує метал».

Виконавці

ред.

До творів Уствольської зверталися такі виконавці, як Анатолій Ведерніков, Мстислав Ростропович, Олексій Любимов, Олег Малов, Іван Соколов, Рейнберт де Леу, Френк Деньєр, Маріанна Шредер, Антоній Баришевський та ін.

Визнання

ред.

Шостакович у своєму Струнному квартеті № 5 і в дев'ятій п'єсі Сюїти на вірші Мікеланджело використовував другу тему з фіналу Тріо для кларнета, скрипки та фортепіано Уствольської[5].

Уствольська — лауреат Гейдельберзької премії за досягнення в галузі мистецтва (1992). У 1993 році Американський біографічний інститут назвав її людиною року. Про неї знято два документальних фільми нідерландським телебаченням у 1994 та 2005 роках, а також російським телеканалом «Культура» в 2004 році. На батьківщині твори Уствольської виконувалися рідко і почали дещо частіше звучати лише після 1991 року. У рік 90-річчя в Москві і Санкт-Петербурзі (2009) пройшли два ювілейних концерти, організованих Олексієм Любимовим.[6] В інших країнах інтерес до музики Уствольської значно вище.[7]

Твори

ред.
  • Концерт для фортепіано, струнного оркестру і литавр (1946)
  • Перша соната для фортепіано (1947)
  • «Сон Степана Разіна». Билина для баса та симфонічного оркестру (1948)
  • Тріо для кларнета, скрипки та фортепіано (1949)
  • Октет для двох гобоїв, чотирьох скрипок, литавр і фортепіано (1949—1950)
  • Друга соната для фортепіано (1951)
  • Третя соната для фортепіано (1952)
  • Соната для скрипки і фортепіано (1952)
  • Дванадцять прелюдій для фортепіано (1953)
  • Сюїта для симфонічного оркестру («Спортивна») (1955)
  • Перша симфонія для великого оркестру і двох солістів-хлопчиків. Текст Дж. Родарі (1955)
  • Четверта соната для фортепіано (1957)
  • Поема № 1 («Вогні в степу») (1958)
  • Поема № 2 («Подвиг героя») (1959)
  • Великий дует для віолончелі та фортепіано (1959)
  • Дует для скрипки і фортепіано (1964)
  • Композиція № 1. Dona nobis pacem для флейти піколо, туби і фортепіано (1970—1971)
  • Композиція № 2. Dies irae для восьми контрабасів, ударних і фортепіано (1972—1973)
  • Композиція № 3. Benedictus, qui venit.  для чотирьох флейт, чотирьох фаготів і фортепіано (1974—1975)
  • Друга симфонія «Справжня, Вічна Доброта» для оркестру і голосу соло. Текст Германа Розслабленого (1979)
  • Третя симфонія «Ісусе Месія, спаси нас!» для духових, ударних, контрабаса, читця і фортепіано. Текст Германа Розслабленого (1983)
  • Четверта симфонія «Молитва», для контральто, труби, фортепіано і тамтама. Текст Германа Розслабленого (1985—1987)
  • П'ята соната для фортепіано (1986)
  • Шоста соната для фортепіано (1988)
  • П'ята симфонія «Amen», для скрипки, гобоя, труби, труби, ударних і соліста (1989—1990)

Література про композитора

ред.
  • Суслин В. Музыка духовной независимости: Галина Уствольская // Музыка из бывшего СССР / Под ред. В. Ценовой. М.: Композитор, 1996, с. 141—156 (на англ. яз.: Suslin V. The music of Spiritual Independence: Galina Ustvolskaya// «Ex oriente…I»: Ten Composers from the former USSR/ Ed. by Valeria Tsenova. Berlin: Verlag Ernst Kuhn, 2002, pp. 207—266).
  • Гладкова О. Галина Уствольская. Музыка как наваждение. М.: Музыка, 1999 (на нем. яз.: Gladkowa O.I. Galina Ustwolskaja: Musik als magische Kraft. Berlin: Kuhn, 2001).
  • Сакральная символика в жанрах инструментального творчества. Галина Уствольская // История отечественной музыки второй половины XX века. Учебник/ Отв. ред. Т. Н. Левая. — Санкт-Петербург: Композитор, 2005. ISBN 5-7379-0277-3
  • Бокман С. Музыка Галины Уствольской// Журнал «Дельфис» — № 74(2) — 2013 г.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #12290592X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ http://www.therestisnoise.com/2006/12/galina_ustvolsk.html
  5. ↑ Официальный сайт Галины Уствольской
  6. ↑ Музыка Галины Уствольской (видео)
  7. ↑ Ближайшие концерты Г. Уствольской

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Уствольська_Галина_Іванівна&oldid=43191457