Відкрити головне меню

Умов Микола Олексійович

Умов Микола Олексійович (23.І (4.II) 1846, Симбірськ, тепер Ульяновськ — 15 (28).І 1915, Москва) — російський фізик.

Умов Микола Олексійович
Umov.jpg
Народився 23 січня 1846(1846-01-23)
Ульяновськ, Російська імперія[1]
Помер 2 (15) січня 1915 (68 років)
Москва, Російська імперія[2]
·Пептична виразка[1]
Поховання Ваганьковське кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність математик, фізик, філософ
Галузь фізика і філософія
Alma mater Перша московська гімназіяd (1863)[1] і фізико-математичний факультет Московського університетуd
Вчителі Давидов Август Юлійовичd[1], Бредіхін Федір Олександрович[1] і Слудський Федір Олексійовичd[1]
Відомі учні Alexander Zingerd
Знання мов російська
Заклад Одеський національний університет імені І. І. Мечникова[1], Московський державний університет імені Ломоносова[1], Одеський національний університет імені І. І. Мечникова і Імператорський Московський університетd
Magnum opus Вектор Пойнтінга

ЖиттєписРедагувати

1867 закінчив математичний відділ фізико-математичного факультету Московського університету. Слухав лекції О. Столєтова. 1872 р. захистив магістерську дисертацію і ще в 1871 був запрошений викладати у Новоросійському університеті як доцент кафедри фізики (професор з 1875). У 1874 році захистив у Московському університеті докторську дисертацію «Рівняння руху енергії в тілах».

З 1893 після двадцяти двох років роботи в Одесі М. О. Умов почав працювати в Московському університеті, де з 1896 очолював кафедру фізики. Викладав фізику студентам-медикам і теоретичну фізику студентам-математикам. Після смерті професора Столєтова читав курси з експериментальної фізики.

Спільно з Лебедєвим брав участь в складанні проекту і організації Фізичного інституту при університеті. На знак протесту проти реакційних заходів міністра освіти Л. О. Кассо 1911 залишив університет.

Наукова діяльністьРедагувати

Наукові праці — з різних теоретичних питань фізики, зокрема з теорії коливальних процесів у пружних середовищах, висновки якої поширив на термомеханічні явища в цих середовищах.

1874 запровадив поняття про густину потоку енергії. Уявлення про енергію Дж. Пойнтінг застосовував для електромагнітного поля (див. Умова — Пойнтінга вектор). 1875 року розв'язав задачу про розподіл струмів на поверхні провідника.

192-1904 — виконав дослідження з теорії земного магнетизму. Експериментально досліджував дифузію речовин у водних розчинах, відкрив ефект хроматичної деполяризації променів світла, що падають на матову поверхню тощо.

ПриміткиРедагувати