Уколов Віктор Олександрович
В́іктор Олекс́андрович Уќолов (нар. 7 жовтня 1968, місто Дрогобич, Львівська область) — український політик, політтехнолог. Народний депутат України 6-го скликання.
| Віктор Олександрович Уколов | |
|---|---|
 | |
| Народився |
7 жовтня 1968 (55 років) Дрогобич, Львівська область, Українська РСР,  СРСР |
| Громадянство |
 Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | політик |
| Alma mater | Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова |
| Посада | народний депутат України[1] |
| Партія | Батьківщина |
| Народний депутат України
| |||
|---|---|---|---|
| 6-го скликання | |||
| ВО «Батьківщина» (БЮТ) | 23 листопада 2007 | — | 12 грудня 2012 |
Біографічні відомості ред.
Закінчив Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова.
У жовтні 1989 року разом з Олесем Донієм і В'ячеславом Кириленком став співзасновником Української студентської спілки (УСС). Був головою УСС Київського педагогічного інституту.
Брав участь у студентській «революції на граніті» (осінь 1990).
Протягом 7 років працював журналістом. Був одним з експертів та виконавчим директором Українського незалежного центру політичних досліджень.
Працював редактором і ведучим (разом з В'ячеславом Піховшеком) телепрограми «П'ятий кут» (УТ-1).
1996–1997 — ведучий телепрограм «Параграф» (ММЦ Internews-Україна) і «Щотижня», позаштатний кореспондент української служби Бі-бі-сі
Тоді він був відомий як Віктор Ткачук (Ткачук — прізвище колишньої дружини).
1998–2004 — генеральний директор ТРК «Новий проект».
З 1998 року займався організацією виборчих кампаній. На парламентських виборах 1998 і 2002 року працював з народним депутатом Сергієм Терьохіним. Двічі працював у виборчому штабі кандидата в президенти Олександра Мороза.
1998–2002 — помічник народного депутата Сергія Терьохіна.
2000–2001 — прес-секретар голови ВРУ Івана Плюща.
Редагував видання «Інтернет-репортер». Працював на телебаченні, зокрема, на «ICTV».
2004–2006 — член Соціалістичної партії України. Покинув СПУ в зв'язку з тим, що Мороз пішов у коаліцію разом з «Партією регіонів» і «Комуністичною партією України».
З 2006 — керівник департаменту виконавчого секретаріату політради партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» (лідер Юлія Тимошенко). Очолював розробку реклами центрального виборчого штабу БЮТ на виборах.
На дострокових парламентських виборах 2007 року був обраний до Верховної Ради за списком БЮТ (№ 147 в списку). Голова підкомітету з питань друкованих ЗМІ та інтернету Комітету з питань свободи слова та інформації.
З липня 2010 покаявся, охрестився і став віруючим церкви Євангельських християн-баптистів.
В 2012 році вийшов з керівних органів партії «ВО Батьківщина», протестуючи проти злиття з партією «Фронт Змін».
З 2014 року працює політологом та політичним консультантом, якого пов'язують з Петром Порошенком.
Скандал з педофілією ред.
В жовтні 2009 року був звинувачений у причетності до педофілії.
14 жовтня публічно заявив про власну непричетність[2].
5 квітня 2010 року в ЗМІ був оприлюднений звіт Тимчасової слідчої комісії[3] Верховної Ради під головуванням Катерини Самойлик. Як виявилось у ході розслідування ГПУ, звинувачення проти депутатів Віктора Уколова, Сергія Терьохіна та Руслана Богдана підтверджені не були.
Наприкінці 2011 року Генеральна прокуратура оголосила про закриття справи. Політично вмотивовані звинувачення проти трьох нардепів БЮТу провалилися. Політичну вигоду від скандалу отримали опоненти БЮТ. Особливо відзначився Віктор Ющенко, який на початку виборчої кампанії 2009 року заявив, що знову балотується в президенти, щоб у парламенті більше не було педофілів. Замовник скандалу залишався невідомим.
Віктор Уколов заявив, що не переслідуватиме організаторів скандалу, начебто не довіряючи українській судовій системі, покладаючись на суд божий.
Політики, які висунули звинувачення, станом на 2015 рік є втікачами в Росії та на тимчасово окупованих територіях України. Вадим Колесніченко перебуває в Криму. Володимир Олійник — у Москві. Обоє є фігурантами розслідування і підозрюються у державній зраді та сприянні сепаратизму.
Примітки ред.
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
- ↑ Телекритика, 14.10.2009. Архів оригіналу за 17.10.2009. Процитовано 16.10.2009.
- ↑ Українська правда, 5 квітня 2010. Архів оригіналу за 9 квітня 2010. Процитовано 20 квітня 2010.