Тю́шка — село в Україні, в Міжгірському районі Закарпатської області.

село Тюшка
Село і довколишні гори
Село і довколишні гори
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Міжгірський район
Рада/громада Тюшківська сільська рада
Код КОАТУУ 2122488001
Облікова картка [1] 
Основні дані
Засноване 1600
Населення 835
Поштовий індекс 90031
Телефонний код +380 3146
Географічні дані
Географічні координати 48°34′15″ пн. ш. 23°23′31″ сх. д. / 48.57083° пн. ш. 23.39194° сх. д. / 48.57083; 23.39194Координати: 48°34′15″ пн. ш. 23°23′31″ сх. д. / 48.57083° пн. ш. 23.39194° сх. д. / 48.57083; 23.39194
Середня висота
над рівнем моря
572 м
Водойми Тющанка
Місцева влада
Адреса ради 90031, Закарпатська обл., Міжгірський р-н, с. Тюшка, 166
Карта
Тюшка. Карта розташування: Україна
Тюшка
Тюшка
Тюшка. Карта розташування: Закарпатська область
Тюшка
Тюшка

CMNS: Тюшка у Вікісховищі

Див. також: Тюшка

Населення становить близько 800 осіб. Село простягається на понад 4 км в мальовничій долині річки Тющанки. Розташоване при північно-східних схилах гірського масиву Полонина Боржава. На південний захід від села розташований пішохідний перевал Присліп.

Поруч села-сусіди — Річка, Потік, Сухий, Діл, Лозянський.

В селі є стрімкий потічок.

Райони — Верхній та Нижній кінці, Жигани, Засигла.

Вперше згадується в 1614 році під назвою Thywska.

В 1651 році Nagythiuska, а в 1715 році як Tyuska.

Села були заселені сім'ями Долгай та Липчей в кінці 16 століття вздовж потоку Тюшка.

До 17 століття воно вже складалося з двох поселень, Alsó- та Felsőtyuska.

Загальні відомостіРедагувати

Школи Тюшківська ЗОШ І-ІІ ст. і Тюшківська ЗОШ І ст.
Стадіон «Горб»
Річка Тюшчанка
Гори Ополонок, сідло Присліп, Кичера, Широкий, Каміня.
Відомі урочища Кримнянка, Пілліз, Ильми, Курилово
Полонини Футо-Ярки, Ясінники, Чертіж, Середній.
Ліси Кути, Кізлик, Кичира, Ділок

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 836 осіб, з яких 394 чоловіки та 442 жінки.[2]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 826 осіб.[3]

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]

Мова Відсоток
українська 99,76 %
російська 0,24 %

РелігіяРедагувати

Церква св. Миколи Чудотворця. 1808.

У 1751 р. в селі була дерев'яна церква св. Миколи в доброму стані, з чотирма дзвонами, прикрашена всіма образами, а парохом був Ігнатій Балкович.

У 1801 р. йде мова про дерев'яну церкву на 160 вірників, «дождями покаженну», яку «громада не годна поправити, зато просят із фонда религійного 63 ринских».

У 1930-х роках дослідник В. Саханєв зафіксував такі написи, що стосуються історії цієї церкви: поверх ікон першого ярусу: "Року АΨІ (1701 [помилково, треба 1710]) сєптєврїя З (7) дня сии празънїки дав исписати рабъ божїи Лазоръ Ковалювъ и своею жоною: дочею и со чаді за отпущеніе гріховъ своихъ и преставших родїчовъ своїхъ: и и[с] затемъ Стефаном…’

На уламку старого іконостаса на поді: «Року АХЧВ (1692) | мсца іюня ЄІ (15) | дня | си врата соружилъ раб божи иереи Григорїи за отпущение гріхов своих и жена его»

На «Октоїху»: «Сію книгу купилъ Фурдівъ онукъ до | церкви святои храму божого святого отце Николая АХЧА (1691) рока»

На «Апостолі»: «Купил… | Григо[рий] Поповоча Гриця синъ | з росточан с Поповихъ | котори мешкал у селі Тюсці | котории придал до цркве | Тюшанской до храму стого отца Николи із женою своею Титею…»

За місцевим переказом, стара дерев'яна церква була в урочищі Вершок, а під час сильної бурі з церкви знесло хрест і там, де він опинився, збудували нині існуючу дерев'яну церкву, яку датують 1808 р. Це характерна для навколишніх сіл тридільна базиліка з невисокою вежею, увінчаною стрімким готичним шпилем. Цей стиль проник далеко в гори з долини Тиси, де він найбільш розповсюджений і де досяг свого вершинного розвитку. Поширюючись на північ, готична церква втратила ряд деталей і зазнала змін у пропорціях. Незмінним лишився високий шпиль, який іноді сягає значної висоти, а іноді — зменшується і стає більше подібним до конічного шатра, ніж до шпилю. Всередині зруби оббито пресованим картоном, ікони перемальовано.

Збереглася велика ікона «Страшний суд», що походить, імовірно, з попередньої церкви, та цікава дерев'яна люстра. Біля церкви — низька двоярусна дзвіниця. На жаль, обидві споруди нині оббиті металевим покриттям. З трьох дзвонів у дзвіниці найменший походить з 1600-х років, два інші відлив Ф. Еґрі в 1922 р.

У селі розповідали, що Львівська богословська академія планувала перевезти споруду до Львова і відреставрувати. У ніч із 15 на 16 квітня 2000 р. цінна дерев'яна пам'ятка згоріла дощенту. Завдано шкоди і південному фасадові та даховим конструкціям нової церкви.

Вважають, що причиною лиха стало коротке замикання в електропроводці.

Церква св. великомученика Дмитра. 1997.

У день Св. Трійці 1997 р. відбулося освячення мурованого храму, спорудження якого почали ще в 1991 р.

Суттєво допоміг громаді земляк із Москви, генеральний директор корпорації «Якутгоризонт» Василь Граб. Бляхарські роботи виконав Володимир Сідей.

Церква Вознесіння Господнього. 1999.

Впритул до дерев'яної церкви в 1991 р. почали будувати нову муровану греко-католицьку церкву. Проект базилічної церкви 26 м завдовжки 13 м завширшки з двома вежами висотою 30 м розробив ужгородський архітектор П. Гайович, а очолив будівництво та ведення всіх справ голова громади Василь Якуб. Багато зусиль до загальної справи доклали куратори Д. Мись, Ф. Оленич, Ю. Киселичка, М. Могорита, Ю. Карпович, Ф. Карпович, В. Плец, В. Зубанич, І. Гельбич, М. Глеба, Ф. Глеба та всі вірники, що працювали на будівництві безплатно. Цеглу та покрівельну бляху виміняли за дошки в с. Петрові.

У 1998 р. добудували корпус церкви і о. Віктор Басараб розпочав богослужіння. До 2000 р. планують розмалювати церкву та встановити іконостас, який робить місцевий майстер Василь Могорита.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати