Відкрити головне меню

Турецько-венеціанські війни

сторінка значень у проекті Вікімедіа

Турецько-венеціанські війни — низка військових конфліктів, що відбулися в XV—XVIII століттях між Османською імперією та Венеціанською республікою. Торгівлю з Єгиптом, який був пов'язаний караванними шляхами зі Сходом, контролювала Венеціанська республіка. До Марко Поло венеціанських купців на Сході не було. В кінці XV століття зміцніла Османська імперія і перекрила торгові шляхи з Європи в Китай та Індію[1]. Спочатку Венеція уникала конфлікту з османами, вважаючи за краще торгувати з ними. Так, в 1355 році вона уклала договір про захист Візантії від будь-яких ворогів, за винятком «Морат бея і його турок»[2].

Перша війна (1423—1430)Редагувати

1415 року турецький флот атакував Негропонте. У відповідь Венеція спорядила 10 галер під командуванням П'єтро Лоредана. 27 травня 1416 року в протоці Дарданелли при Галліполі Лоредан захопив турецький флот. У 1421 році, після підкорення венеціанцями Салонік, Туреччина оголосила Венеції війну. Розпочата в 1426 року війна Венеції з Міланом змусила республіку воювати на два фронти. В результаті в 1430 році Венеція втратила Салоніки, а вже через рік, в 1431 році, уклала з турками мир в Адріанополі. Однак венецианцам було дозволено право вільного пересування і ведення торгівлі на турецькій території[3][4].

У 1453 році турки завоювали Константинополь. Венеція не прийшла на допомогу, вважаючи, що з турками буде легше досягти торгової угоди, якщо не допомагати грекам. Але протягом більш 250 років після цього Венеції довелося воювати з турками, що підірвало її економіку і призвело до занепаду Венеціанської республіки.

Друга війна (1463—1479)Редагувати

Друга війна з турками почалася 28 липня 1463 року, з метою повернути завойовану турками Морею. На стороні Венеції час від часу виступав Святий Престол. Війна йшла невдало і 25 січня 1479 року Джованні Даріо підписав в Стамбулі мирний договір з турками. За підсумками війни Венеція втратила Негропонте, Лемнос, а також опорні пункти в Мореї і Епірі. Крім того, республіці довелося виплатити туркам компенсацію в 100 000 дукатів і платити щорічно 10 000 дукатів за право вести торгівлю на турецькій території[5][6][7].

Третя війна (1499—1503)Редагувати

У 1499 році турецький султан Баязид II, закінчивши безрезультатну війну з мамелюками, почав третю турецько-венеціанську війну, вирішивши зробити Адріатику кордоном між своїми володіннями і Венецією. У серпні турки розбили біля мису Зонка в Іонічному морі венеціанський флот, після чого захопили західно-грецький порт Лепанто, що знаходився під владою Венеції. У 1500 році турки знову розгромили венеціанців на море, захопивши Модон, Корон і Наваріно. Венеція змогла залучити союзників: Папську державу, Угорщину та Францію, але не змогла добитися успіхів і в 1503 році уклала мир, віддавши під контроль Османської імперії все узбережжя Пелопоннесу[8].

До 1522 році, при Сулеймані Пишному, Османська імперія остаточно склалася і продовжила витісняти Венецію із Середземномор'я.

Четверта війна (1537—1540)Редагувати

Поразка в черговій війні з турками коштувала Венеції егейських колоній Навпліон, Монемвасії (звідки ввозили знамените вино мальвазія) і 300 000 дукатів.

П'ята війна (1570—1573)Редагувати

У 1570 році турки взяли в облогу Кіпр, розпочавши Кіпрську війну. За підтримки папи Пія V Іспанія, Венеція, Ґенуя, Сицилія, Неаполь і Австрія сформували флот. Однак туркам удалось 1571 року захопити Кіпр. Венеціанського командира Марка Антоніо Браґадіна, який приніс туркам ключи від міста, поволокли містом, а відтак з живого зняли шкіру. Трьомстам людям, що прийшли з ним, стяли голови.

Шоста війна (1645—1669)Редагувати

Після поразки в Кіпрській війні Венеція намагалася підтримувати хороші відносини з Османською імперією. Але на початку жовтня 1644 лицарі з ордена Святого Іоанна захопили турецький корабель, на борту якого перебували колишній головний чорний євнух султанського гарему Сюнбюль-ага, кадій Мекки, близько 30 жінок з султанського гарему і низка інших високопоставлених прочан. Османи, дізнавшись про долю судна, вирішили помститися. Так почалася Критська війна.

У 1648 році турки взяли в облогу Крит і 25 років тримали в облозі його столицюКандію. Розуміючи неминучість поразки, Венеція зверталася за допомогою до всіх християнських країн, підкреслюючи, що на терезах лежить не просто майбутнє венеціанської колонії, але безпека всього християнського світу, так як втрата Криту означатиме втрату половини Середземномор'я, але все було марно. В результаті допомогу Венеція отримала тільки перед падінням Кандії в 1669 році і та вже не змогла допомогти обложеним. Франческо Морозіні, командувач венеціанським флотом, в обмін на капітуляцію безперешкодно вивіз з Кандии захисників міста, що залишилися в живих[9][10]. Ця війна коштувала Венеції близько 150 мільйонів дукатів. У венеціанському діалекті з'явився вираз «esser incandio» (побувати в Кандії), що означає крайню ступінь розпачу або розорення[11].

Сьома війна (1684—1699)Редагувати

Восьма війна (1714—1718)Редагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Тойнби, 1996, с. 545
  2. Кинросс, 2005, с. 64
  3. Кинросс, 2005, с. 95
  4. Оке, 2006, с. 114
  5. Оке, 2006, с. 115—116
  6. Делюмо, 2006, с. 22, 27
  7. Кинросс, 2005, с. 149—150
  8. Бек, 2002, с. 102
  9. Бек, 2002, с. 123—124
  10. Гаррет, 2007, с. 68-69
  11. Zwingle, 2002, с. 37

ДжерелаРедагувати

  • Léon Galibert. Histoire de la république de Venise. — Paris : Furne, 1854. — 598 p.
  • Оке, Жан-Клод. Средневековая Венеция = Jean-Claude Hocquet. Venice au Moyen Âge. — 1 изд. — М. : Вече, 2006. — 384 с. — ISBN 5-9533-1622-4.
  • Бек, Христиан Даниель. История Венеции = Cristian Bec. Historie de Venice. — 1-е изд. — М. : Весь мир, 2002. — 192 с. — ISBN 5-7777-0214-7.
  • Гаррет, Мартин. Венеция: история города = Garrett, Martin. Venice: a Cultural and Literary Companion. — 1 изд. — М. : Эксмо, 2007. — ISBN 978-5-699-20921-7.
  • Делюмо, Жан. Цивилизация возрождения = Jean Delumeau. Le civilisation de la renaissance. — 1-е изд. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006. — 720 с. — ISBN 5-9757-0091-4.
  • Тойнби, Арнольд Джозеф. Постижение истории = A.J.Toynbee. A Study Of History. — 1-е изд. — Москва : Прогресс, 1996. — 608 с. — ISBN 5-01-004397-1.
  • Лорд Кинросс. Расцвет и упадок Османской империи = Lord Kinross. The Ottoman Centuries. The Rise and Fall of the Turkish Empire. — 1-е изд. — Москва : Крон-пресс, 2005. — 696 с. — ISBN 5-232-00732-7.
  • Zwingle, Erla. Venedig. — National Geographic De, 2002. — ISBN 3934385613.