Євген Савойський

принц Савойського дому, головнокомандувач арміями Священної Римської імперії

Євге́н Саво́йський (також — Еужен нім. Prinz Eugen von Savoyen, фр. François-Eugène de Savoie, італ. Principe Eugenio di Savoia-Carignano; 18 жовтня 1663(16631018), Париж, Королівство Франція — 21 квітня 1736, Відень) — савойський принц, австрійський полководець, генералісимус Священної Римської імперії франко-італійського походження.

Євген Савойський
Godfrey Kneller Eugen von Savoyen 1712.jpg
Народився 18 жовтня 1663(1663-10-18)[1][2][…]
Париж, Королівство Франція[4]
Помер 21 квітня 1736(1736-04-21)[5][1][…] (72 роки)
Відень, Габсбурзька монархія[4][6]
·пневмонія
Поховання Prince Eugene Chapeld і Туринський соборd
Країна Flag of Savoie.svg Герцогство Савойя
Діяльність офіцер, військовий керівник
Заклад Австрійський уряд
Учасник Велика турецька війна, Оборона Відня, Облога Буди, Битва при Могачі, Облога Белграда (1688), Битва під Зентою, Battle of Staffardad, Battle of Marsagliad, Battle of Carpid, Battle of Chiarid, Битва під Гохштедтом, Siege of Turind, Battle of Toulond, Battle of Oudenarded, Siege of Lilled, Battle of Malplaquetd, Битва під Дененом, Battle of Petrovaradind, Siege of Belgraded і Війна за польську спадщину 1733—1735
Роки активності з 1683
Титул принц
Посада посол Австрії у Франціїd і губернатор Мілануd
Військове звання генерал і Генералісимус
Рід Савойська династія
Батько Eugene Maurice, Count of Soissonsd[7]
Мати Olympia Mancinid[7]
Брати, сестри Louis Thomas, Count of Soissonsd і Marie-Jeanne of Savoyd
Автограф Signature Eugenio von Savoy.png
Нагороди
Орден Золотого руна
Coat of Arms of Prince Eugene of Savoy - House of Austria Augmentation.svg

Початок кар'єри та Велика турецька війнаРедагувати

Народився у Парижі. Він був молодшим сином принца Євгена Моріса Савойського-Каріньянського графа де Суассона і його дружини Олімпії Манчіні, племінниці кардинала Джуліо Мазаріні. З боку батька Євген належав до стародавнього роду герцогів Савойських, будучи правнуком савойського герцога Карла Еммануїла I.

Після вигнання матері з Франції у зв'язку з справою про отрути 20-річний Євген відправився на поля Великої турецької війни захищати обложений османами Відень, де під його командуванням бився полк драгунів. Після цього брав участь у звільненні Угорщини від османських військ у 1684—1688 роках.

1690 року його призначено командувачем австрійськими військами в Італії та з'єднався у військовому союзі з герцогом савойським Віктором-Амадеєм. Останній всупереч порадам Євгена вступив з французами у бій при Стаффарді, був розбитий, і лише хоробрість та розпорядливість Євгена врятували союзні війська від остаточної загибелі.

У 1691 році примусив маршала Ніколя Катіна зняти облогу фортеці Коні; того ж 1691 року з авангардом армії герцога Савойського вторгся в Дофіне та оволодів кількома фортецями.

У 1697 здобув блискавичну перемогу над османами під Зентою, яка сприяла укладенню в 1699 році вигідного для Австрії Карловицького миру.

Війна за іспанську спадщинуРедагувати

Під час війни за іспанську спадщину 1701 року його призначено головнокомандувачем в Італії, де здійснив важкий перехід через Тридентські Альпи, та після перемог під Капрі та Кіарі зайняв Ломбардію до річки Оліо. Кампанію 1702 він почав раптовим нападом на Кремону, при якій був узятий у полон маршал Франсуа де Невіль Вільруа; потім вельми майстерно оборонявся проти переважаючих сил герцога Вандома.

Призначений президентом гофкрігсрата, Євген прийняв ряд заходів, які врятували Австрію від найбільшої небезпеки, у яку поставило її повстання угорців та успіхи французів у Баварії.

1704 року разом з герцогом Мальборо Євген здобув перемогу під Гохштедтом, яка спричинила відділення Баварії від союзу з Людовіком XIV.

У 1705 році був посланий до Іспанії, де зупинив успіхи Вандома, а 1706 року здобув перемогу під Турином, яка змусила французів звільнити Італію.

1707 року він вторгся до Провансу та взяв в облогу Тулон, але безуспішно; 1708 року разом з Мальборо розбив Вандома при Ауденарді та взяв Лілль, а 1709 року завдав Віллару поразку під Мальплакою.

1712 року Євген був розбитий при Денені та 1714 року підписав Раштаттський мир.

Кампанія проти Османської імперії. Пізні рокиРедагувати

1716 року він розбив османів під Петервардейна (нині — Нові-Сад) і взяв Темешвар, а наступного року здобув рішучу перемогу під Белградом. Ці перемоги завдали сильного удару могутності Османської імперії в Європі та привели в результаті до Пожаревацького миру.

До 1724 року він був штатгальтером в австрійських Нідерландах. Карл VI ставився до Євгена не з такою довірою, як Леопольд I і Йосип I; ворожа йому партія при дворі посилилася, але все ж його вплив відчувався при вирішенні всіх важливих державних питань.

У 1726 році принц Євген, що був одним з лідерів русофільської партії при віденському дворі, уклав з Росією Віденський союзний договір[8].

У ролі головнокомандувача Євген з'явився ще раз у війні за польський спадок (1734—1735), але через хворобу незабаром його відкликано.

Риси характеруРедагувати

Відмінні риси принца Євгена як полководця — сміливість та рішучість, заснована на глибокому розумінні супротивників та бойової обстановки, невичерпність у вишукуванні коштів для здійснення намічених планів, холоднокровність у найкритичніші хвилини та вміння прив'язати до себе серця солдатів.

Пам'ятьРедагувати

 
Пам'ятник принцу Євгену на Площі Героїв у Відні.

Принцу Євгену встановлено пам'ятник у Відні (автор — Антон Домінік Фернкорн) і в Будапешті (автор — Йозеф Рона).

Ім'я принца носив дредноут австрійського флоту типу «Вірібус Унітіс».

У Великій Британії за часів Першої світової війни ім'ям принца Євгена був названий монітор «Prince Eugene».

У Третьому рейху ім'ям принца Євгена була названа 7-ма добровольча гірська дивізія СС «Принц Ойген» та важкий крейсер Крігсмаріне, а також 33-й танковий полк 9-ї танкової дивізії Вермахту, чиєю емблемою було символічне зображення вершника на коні.

В Італії ім'ям Євгена Савойського був названий один з легких крейсерів типу «Дюка д'Аоста» («Еудженіо ді Савойя») часів Другої світової війни.

Зберігся ряд палаців у стилі бароко, побудованих за замовленням Принца Євгена. Найвідомішим з них є розташований у Відні палац Бельведер. Найбільш великим — розташований за декілька кілометрів від Братислави (але на території Австрії) літній палац Шлосс Гоф.

Його ім'ям названі тропічні дерева роду Eugenia, ефірна олія яких — джерело пахучої сполуки євгенолу.

Про хороброго принца склали пісню, відому декількома мовами, які були популярними в Австрійській імперії, у тому числі і на латині. Пісня присвячена перемозі над османами під Белградом 1717 р.[9]

ПриміткиРедагувати

  1. а б Евгений, принц Савойский и Кариньянский // Военная энциклопедияСПб: Иван Дмитриевич Сытин, 1912. — Т. 9. — С. 274–275.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. а б RKDartists
  4. а б Евгений Савойский // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. Deutsche Nationalbibliothek, Staatsbibliothek zu Berlin, Bayerische Staatsbibliothek et al. Record #118605941 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  6. Dr. Constant v. Wurzbach Savoyen, Eugen Prinz von // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt habenWien: 1856. — Vol. 28. — S. 296.
  7. а б Lundy D. R. The Peerage
  8. Неліповіч С. Г. Союз двуглавых орлов. Русско-австрийский военный альянс второй четверти XVIII в. — М. : Объединенная редакция МВД России, Квадрига, 2010. — С. 25-31. — ISBN 987-5-91791-045-1.
  9. Prinz Eugen. Архів оригіналу за 23 січня 2013. Процитовано 10 жовтня 2013. 

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Попередник: Штатгальтер Австрійських Нідерландів
1716-1724
Наступник:

Марія Єлизавета