Вікіпедія

Турач сірий

вид птахів
Турач сірий


Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Куроподібні (Galliformes)
Родина: Фазанові (Phasianidae)
Рід: Ortygornis
Вид: Турач сірий
Біноміальна назва
Ortygornis pondicerianus
(Gmelin, JF, 1789)
Ареал виду
Ареал виду
Підвиди

(Див. текст)

Синоніми
Tetrao pondicerianus
Perdix ponticeriana
Francolinus pondericanus
Посилання
Вікісховище: Ortygornis pondicerianus
Віківиди: Ortygornis pondicerianus
ITIS: 175992
МСОП: 22678728
NCBI: 9019

Тура́ч сірий[2] (Ortygornis pondicerianus) — вид куроподібних птахів родини фазанових (Phasianidae). Мешкає в Ірані і на Індійському субконтиненті, був інтродукований на Аравії, на багатьох островах Індійського океану і на Гаваях[3].

Опис ред.

 
Сірий турач (солончак Тал-Чхапар[en], штат Раджастхан, Індія)
 
Сірий турач (Рохтак, штат Хар'яна, Індія)
 
Сірий турач (Національний парк Кеоладео, штат Раджастхан, Індія)

Довжина самців становить 29-34 см, самиць 26-30 см, довжина крила у самців становить 142-161 мм, у самиць 142-146 мм, вага самців становить 260-340 г, самиці 200-310 г[4]. У представників номінативного підвиду тім'я і потилиця сірувато-коричневі, лоб, "брови", щоки, підборіддя і горло рудуваті або рудувато-охристі, на скронях коричневі плями, горло окаймлене вузькою темною смугою. Нижня частина тіла кремово-охриста, поцяткована темними смужками, які на шиї і грудях більш вузькі, а на животі більш широкі. Верхня частина тіла сірувато-коричнева, поцяткована білуватими або охристими смужками, пера на плечах і верхні покривні пера крил мають помітні світлі стрижні. Хвіст рудуватий з темною смугою на кінці. Райдужки карі, дзьоб чорний, лапи оранжеві, у самців на лапах є 1-2 шпори[5].

Молоді птахи вирізняються світлішим забарвлення і відсутністю темного окаймлення горла. Представники підвиду O. p. mecranensis мають блідіше забарвлення, ніж представники номінативного підвиду, представники підвиду O. p. interpositus мають більш темне забарвлення, однак світліше, ніж у представників номінативного підвиду[6][7].

Таксономія ред.

Сірий турач був описаний німецьким натуралістом Йоганном Фрідріхом Гмеліном у 1788 році, в його розширеному і виправленому виданні «Systema Naturae» Карла Ліннея[8]. Він помістив вид в рід Тетерук (Tetrao) і надав йому біномінальну назву Tetrao pondicerianus. При описі сірого турача Гмелін опирався на більш ранній опис виду, зроблений французьким натуралістом П'єром Соннера[en] в праці «Voyage aux Indes orientales et a la Chine»[9]. Традиційно сірого турача відносили до роду Турач (Francolinus), однак за результатами низки молекулярно-генетичних досліджень, що показали поліфілітичність цього роду, він був переведений до відновленого роду Ortygornis[10][11][12][13][14]. Сірі турачі є типовими представниками цього роду.

Підвиди ред.

Виділяють три підвиди:[15]

  • O. p. mecranensis (Zarudny & Härms, 1913) — південь Ірану і Пакистану;
  • O. p. interpositus (Hartert, EJO, 1917) — від східного Пакистану до північної Індії і Непалу;
  • O. p. pondicerianus (Gmelin, JF, 1789) — південна Індія і північ Шрі-Ланки.

Поширення й екологія ред.

Сірі турачі мешкають в Ірані, Пакистані, Індії, Непалі і на Шрі-Ланці. Також вони були інтродуковані на сході Аравійського півострова (Оман, ОАЕ, Бахрейн, Катар, схід Саудівської Аравії), на Маврикії, Реюньйоні і Родригесі в архіпелазі Маскаренських островів, на острові Дієго-Гарсія в архіпелазі Чагос, на Сейшельських, Амірантських, Андаманських і Гавайських островах[16][17][18]. Сірі турачі живуть в сухих ксерофітних чагарникових заростях, у напіпустелях, відкритих трав'янистих степах, на полях і плантаціях, трапляються поблизу людських поселень. Зустрічаються парами або невеликими сімейними зграйками до 8 птахів. Літають погано і на короткі відстані, при небезпеці ховаються в чагарниках[19].

Сірі турачі живляться насінням, а також комахами, зокрема термітами і жуками, особливо чорнотілками і турунами, іноді дрібними хребетними, такими як ящірки або змії[20][21]. Птахи шукають їжу на землі, пік їхньої активної припадає на вранішні і вечірні години. Сірі турачі відвідують водойми, щоб випити води, однак в пустелях вони також можуть пити росу.

Сірі турачі є моногамними птахами, вони розмножуються протягом всього року, переважно з квітня по вересень. Гніздяться в невеликій заглибині в землі під чагарником, яку встелюють стеблами і листям[22]. У кладці від 6 до 9 кремово-білих або коричнювато-охристих яєць розміром 34,5×26 мм. Інкубаційний період триває 18-19 днів. За пташенятами доглядають і самиці, й самці[23].

Примітки ред.

  1. ↑ BirdLife International (2016). Ortygornis pondicerianus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 12 січня 2023
  2. ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. ↑ Rasmussen, PC; JC Anderton (2005). Birds of South Asia: the Ripley Guide. Volume 2. Smithsonian Institution & Lynx Edicions. с. 121.
  4. ↑ Hume, A.O.; Marshall, C.H.T. (1880). Game Birds of India, Burmah and Ceylon. Т. II. Calcutta: A.O. Hume and C.H.T. Marshall. с. 58.
  5. ↑ Ali, S; SD Ripley (1980). Handbook of the birds of India and Pakistan. Volume 2 (вид. 2nd). Oxford University Press. с. 29—33.
  6. ↑ Whistler, H. (1949). Popular handbook of Indian birds (вид. 4th). Gurney & Jackson. с. 433–434. ISBN 1-4067-4576-6.
  7. ↑ Baker, EC Stuart (1920). The game birds of India, Burma and Ceylon, Part 30. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 27 (2): 193—210.
  8. ↑ Gmelin, Johann Friedrich (1789). Systema naturae per regna tria naturae : secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1, Part 2 (вид. 13th). Lipsiae [Leipzig]: Georg. Emanuel. Beer. с. 760.
  9. ↑ Sonnerat, Pierre (1782). Voyage aux Indes orientales et a la Chine, fait par ordre du Roi, depuis 1774 jusqu'en 1781 (French) . Т. 2. Paris: Chez l'Auteur. с. 165—166.
  10. ↑ Mandiwana-Neudani, T.G.; Little, R.M.; Crowe, T.M.; Bowie, R.C.K. (2019). Taxonomy, phylogeny and biogeography of 'true' francolins: Galliformes, Phasianidae, Phasianinae, Gallini; Francolinus, Ortygornis, Afrocolinus gen. nov., Peliperdix and Scleroptila spp. Ostrich. 90 (3): 191—221. doi:10.2989/00306525.2019.1632954.
  11. ↑ Crowe, T.M.; Little, R.M. (2004). Francolins, partridges and spurfowls: what's in a name. Ostrich. 75 (4): 199—203. doi:10.2989/00306520409485445.
  12. ↑ Galliformes. bird-phylogeny (de-DE) . Процитовано 2 серпня 2021.
  13. ↑ Mandiwana-Neudani, T.G.; Little, R.M.; Crowe, T.M.; Bowie, R.C. (2019). Taxonomy, phylogeny and biogeography of African spurfowls Galliformes, Phasianidae, Phasianinae, Coturnicini: Pternistis spp. Ostrich. 90 (2): 145—172. doi:10.2989/00306525.2019.1584925.
  14. ↑ Kimball, R.T.; Hosner, P.A.; Braun, E.L. (2021). A phylogenomic supermatrix of Galliformes (Landfowl) reveals biased branch lengths. Molecular Phylogenetics and Evolution. 158: 107091. doi:10.1016/j.ympev.2021.107091. PMID 33545275.
  15. ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pheasants, partridges, francolins. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 12 січня 2023.
  16. ↑ Loustau-Lalanne, P (1962). The birds of the Chagos Archipelago, India Ocean. Ibis. 104 (1): 67—73. doi:10.1111/j.1474-919X.1962.tb08628.x.
  17. ↑ Gullion, Gordon W. (1965). A Critique concerning Foreign Game Bird Introductions. The Wilson Bulletin. 77 (4): 409—414.
  18. ↑ Koopman, ME; W C Pitt (2007). Crop diversification leads to diverse bird problems in Hawaiian agriculture (PDF). Human–Wildlife Conflicts. 1 (2): 235—243. Архів оригіналу (PDF) за 10 січня 2009. Процитовано 12 січня 2023.
  19. ↑ Stirling, JH (1933). Riding down partridges. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 36 (4): 1004.
  20. ↑ Soman, PW (1962). The Grey Partridge, Francolinus pondicerianus (Gmelin) eating snake. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 59 (2): 653—654.
  21. ↑ Mian, A.; Wajid, M.M. (1994). Food of grey francolin (Francolinus pondicerianus) in Layyah district (southern Punjab, Pakistan). Pakistan Journal of Zoology. 26 (2): 185—187.
  22. ↑ Tehsin, Raza; Moezi, Abdul Amir (1993). An unusual nesting of a Grey Partridge Francolinus pondicerianus (Gmelin). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 90 (1): 91—92.
  23. ↑ Soni, RG (1994). Incubation period of Grey Partridge. Newsletter for Birdwatchers. 34 (4): 96.

Джерела ред.

  • Steve Madge, Phil McGowan und Guy M. Kirwan: Pheasants, Partridges and Grouse. A Guide to the Pheasants, Partridges, Quails, Grouse, Guineafowl, Buttonquails and Sandgrouse of the world. Christopher Helm, London 2002, ISBN 0-7136-3966-0.
  Це незавершена стаття з орнітології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Турач_сірий&oldid=39714950