Трофимчук Михайло Гнатович
Миха́йло Гна́тович Трофимчу́к (27 лютого 1922, Сиваківці — 3 вересня 1985, Москва) — радянський військовий діяч, генерал-лейтенант, лауреат Ленінської премії, начальник КВІРТУ ППО з 1969 по 1974 рік[1].
| Михайло Гнатович Трофимчук | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 фото 1972 року | ||||||||||
| Народження |
27 лютого 1922 Сиваківці | |||||||||
| Смерть |
3 вересня 1985 (63 роки) Москва | |||||||||
| Поховання | Лук'янівський військовий цвинтар | |||||||||
| Країна |
 СРСР | |||||||||
| Вид збройних сил | сухопутні війська | |||||||||
| Рід військ | артилерія, радіотехнічні війська | |||||||||
| Освіта |
Рязанське артилерійське училище Харківська військова артилерійська радіотехнічна академія протиповітряної оборони | |||||||||
| Роки служби | 1939—1974 | |||||||||
| Партія | КПРС | |||||||||
| Звання |
 Генерал-лейтенант | |||||||||
| Командування | КВІРТУ ППО | |||||||||
| Війни / битви | німецько-радянська війна | |||||||||
| По відставці | генеральний директор «Захід-ЕОМ-комплекс». | |||||||||
| Нагороди |
| |||||||||
Біографія ред.
Народився 27 лютого 1922 року в селі Сиваківцях (нині Липовецького району Вінницької області). Українець[2]. Закінчив десять класів школи. У 1939 році він призваний на службу в Робітничо-селянську Червону Армію. Закінчив Рязанське артилерійське училище[1]. Член ВКП(б)[2].
З початку німецько-радянської війни перебував у діючій армії, командував артилерійською батареєю. 5 серпня 1942 року був поранений в бою під Старою Русою. Брав участь в боях на Північно-Західному і 2-му Прибалтійському фронтах, неодноразово відрізнявся, отримав кілька державних нагород.
Після закінчення війни продовжив службу в Радянській армії. Закінчив Харківську військову артилерійську радіотехнічну академію протиповітряної оборони[1]. Служив на військовому полігоні «Капустін Яр», а з 1956 року на полігоні «Сари-Шаган». У 1966—1970 роках — начальник військового полігону «Сари-Шаган»[1]. У 1966 році за активну участь у створенні протиракетної системи «А» удостоєний Ленінської премії. Обирався депутатом Верховної Ради Казахської РСР[1].
У 1970 році переведений до Києва на посаду начальника Київського військового інженерно-радіотехнічного технічного училища протиповітряної оборони. За час його керівництва училищем відбулося повне переоснащення його технічної, навчально-методичної, навчально-польовий, наукової баз, відкриті нові кафедри і факультет. Значного розвитку набули науково-дослідницька та раціоналізаторська діяльності. Крім того, за його активної участі були відкриті музей училища і меморіал Героям Лютізького плацдарму[1].
У 1974 році Михайло Трофимчук в званні генерал-лейтенанта вийшов у відставку. По звільненню в запас обіймав посаду генерального директора «Захід-ЕОМ-комплекс»[1]. Проживав у Києві. Помер 3 вересня 1985 року в госпіталі імені Бурденка в Москві. Похований в Києві на Лук'янівському військовому кладовищі.
Нагороди ред.
Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, трьома орденами Червоної Зірки і низкою медалей[1], зокрема «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»[2].