Тороторо малий
| Тороторо малий | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Syma torotoro Lesson, 1827 | ||||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||
| Halcyon torotoro | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Торото́ро малий[2] (Syma torotoro) — вид сиворакшоподібних птахів родини рибалочкових (Alcedinidae). Мешкає в Австралії, на Новій Гвінеї та на сусідніх островах.
Опис ред.
Довжина птаха становить 20 см, розмах крил 29 см, вага 30-50 г. У самців голова і шия оранжево-жовті, пір'я на тімені утверює невеликий чуб. На задній частині шиї є чорна пляма. Груди і живіт кремові, горло біле. Верхня частина спини чорнувата, решта спини оливково-зелена, надхвістя синьо-зелене, хвіст синій. Верхня частина крил тьмяно-синьо-зелена, махові пера оливково-чорні. У самиць верхня частина голови чорна. Дзьоб яскраво-жовтий, у молодих птахів темно-сірий.
Вокалізація малих тороторо складається з серії гучних, чітких і коротких трелей, що тривають 1-2 секунди і поступово стихають. Іноді трелі тривають 5-6 секунд з однаковою висотою і в кінці з меншою гучністю.
Підвиди ред.
Виділяють три підвиди:[3]
- S. t. torotoro Lesson, R, 1827 — Нова Гвінея, острови Західного Папуа, острів Япен і острови Ару;
- S. t. ochracea Rothschild & Hartert, E, 1901 — острови Д'Антркасто;
- S. t. flavirostris (Gould, 1850) — півострів Кейп-Йорк.
Поширення і екологія ред.
Малі тороторо живуть у вологих тропічних і мангрових лісах та на каучукових плантаціях. Зустрічаються на висоті до 500 м над рівнем моря. Живляться комахами, малощетинковими червами і дрібними хребетними. Малі тороторо чатують серед рослинності, повертаючись із сторони в сторону, а коли побачать здобич, пікірують на землю та хапають її. Стостереження за малими тороторо, проведені на Новій Гвінеї, показали, що 73% їжі птахи збирають на землі, 18% — серед листя і 9% — ловлять в повітрі. Гнізда будуються парою птахів. Вони являють собою викопану камеру в гнізді деревних термітів, на висоті від 3 до 15 м над землею[4]. Іноді малі тороторо гніздяться в дуплах. В кладці зазвичай 3-4 блискучих, білих, округлих яйця розміром 26×23 мм[5].
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Syma torotoro.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Rollers, ground rollers, kingfishers. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 24 січня 2022.
- ↑ Woodall, P. F. and G. M. Kirwan (2020). "Yellow-billed Kingfisher (Syma torotoro), version 1.0." In Birds of the World (J. del Hoyo, A. Elliott, J. Sargatal, D. A. Christie, and E. de Juana, Editors). Cornell Lab of Ornithology, Ithaca, NY, USA. https://doi.org/10.2173/bow.yebkin1.01
- ↑ Morcombe, Michael (2012) Field Guide to Australian Birds. Pascal Press, Glebe, NSW. Revised edition. ISBN 978174021417-9
Джерела ред.
- Coates, Brian J. (1985). The Birds of Papua New Guinea. Volume 1: Non-Passerines. Dove Publications: Alderley, Queensland. ISBN 0-9590257-0-7
- Higgins, P.J. (ed). (1999). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds. Volume 4: Parrots to Dollarbird. Oxford University Press: Melbourne. ISBN 0-19-553071-3
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |