Тихомандрицький Матвій Олександрович

Матві́й Олекса́ндрович Тихомандри́цький (17 (29) січня 1844, Київ— 8 лютого 1921, Крим) — математик, закінчив Петербурзький університет, 1885 — 1904 — професор Харківського університету.

Тихомандрицький Матвій Олександрович
Matvey Tikhomandritsky (cropped).jpg
Народився 17 (29) січня 1844
Київ, Російська імперія[1]
Помер 8 лютого 1921(1921-02-08) (77 років)
Крим[2]
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність математик
Галузь математичний аналіз, комплексний аналіз і геометрія
Alma mater фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університетуd і ХНУ імені В. Н. Каразіна[3]
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Батько Q26218420?[1]

ЖиттєписРедагувати

Народився у Києві в родині професора математики Університету Св. Володимира Олександра Микитовича Тихомандрицького.

Початкову і середню освіту отримав у родині, для навчання також запрошували вчителів.

Після переводу батька до Казані відвідував публічні лекції в Казанському університеті.

У 1861—1866 рр. навчався в Петербурзькому університеті, закінчив його із золотою медаллю.

З 1867 р. працював вихователем у 2-й Петербурзькій прогімназії. З 1873 р. — вчитель математики у 2-му реальному училищі.

У 1876 р. захистив у Петербурзькому університеті магістерську дисертацію «О гипергеометрических рядах»[4].

У 1875—1878 рр. — учитель математики в 5-й прогімназії, у 1876—1878 рр. — викладач Інституту інженерів шляхів сполучення, у 1880—1881 рр. — викладач Вищих жіночих курсів[4].

З 1879 р. приват-доцент Петербурзького університету, викладав теорію еліптичних функцій і накреслювальну геометрію.

З 1883 р. працював у Харківському університеті й водночас у Харківському технологічному інституті.

У 1884 р. Тихомандрицького було відряжено за кордон (Лейпциг, Берлін, Париж). У Парижі написав докторську дисертацію «Обращение гиперэллиптических интегралов»[4], захистив її у 1885 р. у Харківському університеті і отримав ступінь доктора чистої математики.

З 1886 р. — екстраординарний професор університету, з 1888 р. — ординарний професор. Читав 16 курсів лекцій, більшість з них були опубліковані.

Написаний Тихомандрицьким підручник з теорії ймовірності Петербурзька академія наук відзначила премією ім. В. Я. Буняковського.

Був одним із найактивніших членів Харківського математичного товариства, понад 10 років виконував обов'язки заступника його голови.

У 1898 р. подав заяву про тимчасову відставку, аби завершити роботу зі складання «Систематического каталога книг фундаментальной библиотеки Императорского Харьковского университета по отделению физико-математических наук, чистых и прикладных». На думку Тихомандрицького, без такого видання було неможлиим використання фонду бібліотеки. У 1899 р. Тихомандрицький видав каталог власним коштом. Повернувшись до роботи в університеті у 1901 р., підготував і видав перше продовження «Систематического каталога…», у якому зібрано книги, що надійшли пізніше.

У 1906 р. Тихомандрицький одержав звання заслуженого професора.

Брав участь у ІІ Міжнародному математичному конгресі (Париж, 6-12 серпня 1909 р.).

У 1913 р. через хворобу дружини переїхав до Одеси. Отримав посаду приват-доцента кафедри математики Новоросійського університету. Викладав аналітичну геометрію, спецкурси з загальної теорії кривих і поверхонь, з теорії абелевих інтегралів. У 1915 р. став членом Математичного відділення Новоросійського товариства природознавців[5].

У 1917 р. переїхав з Одеси до Криму. Брав участь в організації Кримського (Таврійського) університету, з 1918 р. працював у ньому ординарним професором кафедри математики. Був одним із засновників Кримського математичного товариства (1919).

Тихомандрицький помер 8 лютого 1921 р. у Ялті[6].

Наукова діяльністьРедагувати

Сфера наукових інтересів — вища алгебра, теорія еліптичних функцій, абелевих інтегралів, теорія ймовірностей, інші розділи математики. Автор підручників з вищої алгебри та математичного аналізу.

Обрані роботиРедагувати

  • Краткий курс высшей алгебры. Харьков, 1887.
  • Курс теории конечных разностей. Харьков, 1890.
  • Курс дифференциального и интегрального исчисления (с примерами для упражнений). Харьков, 1891.
  • Основания теории абелевых интегралов. — Харьков, 1895.
  • Теория эллиптических интегралов и эллиптических функций — Харьков, 1895
  • Курс теории вероятностей. Харьков, 1898.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати