Відкрити головне меню

Тихвінська оборонна операція

Тихвінська оборонна операція — прийнята в радянській історіографії назва оборонної операції частки сил Ленінградського фронту та 52-ї і 4-ї окремих армій в ході битви за Ленінград у районі Тихвін-Волхов у жовтні-листопаді 1941 року. Також на думку деяких дослідників радянсько-німецької війни операцію правильно називати Тихвінсько-Волховською оборонної операцією[6].

Тихвінська оборонна операція
Блокада Ленінграда
Bundesarchiv Bild 101I-268-0176-29, Russland, Kettenfahrzeug mit Anhänger.jpg
Німецька мотопіхота на вулиці російського селища. Напівгусеничний артилерійський тягач Sd.Kfz 10 з 75-мм польовою гарматою le.IG 18. Жовтень 1941
Дата: 16 жовтня — 18 листопада 1941
Місце: Ленінградська область РРФСР
Результат: тактична перемога Вермахту, поразка радянських військ. Зрив німецького плану подвійного оточення Ленінграду
Сторони
Третій Рейх Третій Рейх
Blue division.svg Блакитна дивізія, Іспанія
СРСР СРСР
Командувачі
Третій Рейх Вільгельм фон Лееб
К.-Г. фон Бот
Рудольф Шмідт
Ганс-Юрген фон Арнім[1]
Blue division.svg А. Муньйос Грандес
Яковлєв В. Ф.
Мерецков К. П.
Кликов М. К.
Хозін М. С.
Федюнінський І. І.
Військові формування
Третій Рейх 16-та армія:
I-й АК
XXXIX-й МК
Оперативна група «Роквес»
Люфтваффе:
I-й ПвК
Союз Радянських Соціалістичних Республік Ленінградський фронт: 54-та А
52-га окр. А
4-та окр. А
Військові сили
XXXIX-й МК: більш 65 000 чоловік та близько 450 танків[2][3] 135 700[4]
Втрати
22 743 безповоротні,
17 846 санітарні.
Загалом: 40 589 чоловік (за весь час операції по 4-й, 52-й і 54-й арміям)[5]

Хід операціїРедагувати

Командування групи армій «Північ» (генерал-фельдмаршал В. фон Лееб), прагнучи швидше опанувати Ленінградом і зазнавши невдачі у спробах його штурму, вирішило завдати удар через Тихвін на Лодєйне Поле, з'єднатися з фінськими військами на р. Свір і тим самим повністю блокувати Ленінград. Німці зосередили в районі південніше Кіріши — Любань — Чудово I-й армійський[7] і XXXIX-й моторизований корпуси[8] (4 піхотних, 2 танкові і 2 моторизовані дивізії).

Радянські війська обороняли 130-км фронт на Тихвінському напрямку по правому берегу р. Волхов силами 52-ї (генерал-лейтенант М. К. Кликов) і 4-ї (генерал-лейтенант В. Ф. Яковлєв) окремих армій, що мали 5 стрілецьких і 1 кавалерійську дивізії неповного складу. На Волховському напрямку оборонялися війська 54-ї армії Ленінградського фронту (генерал-лейтенант М. С. Хозін, з 26 жовтня — генерал-майор І. І. Федюнінського), головні сили якої були зосереджені на заході і готувалися до наступу на синявінськом напрямку.

16 жовтня 1941 противник, маючи перевагу в піхоті і артилерії в 3-4 рази і абсолютне в танках, перейшов у наступ проти 52-ї та 4-ї армій, наносячи головний удар на Будогощ — Тихвін і допоміжний — на Малу Вішеру. Радянські війська чинили запеклий опір, але під натиском переважаючих сил ворога були змушені 22 жовтня залишити Велику Вішеру, а 23 жовтня — Будогощ. Наступ 54-ї армії на синявінськом напрямку, розпочатий 20 жовтня, успіху не мав, хоча і скував до 5 німецьких дивізій.

24 жовтня ворог для забезпечення лівого флангу свого наступаючого угруповання завдав удару вздовж р. Волхов на Кіріши і потіснив ліве крило 54-ї армії на Волховському напрямі. Для ліквідації прориву Ставка ВГК направила резерви до 52-ї і 4-ї армій, а також на Тихвінський напрямок перекинула 4 стрілецькі дивізії з Ленінградського фронту (2 дивізії були перекинуті літаками), 3 — зі свого резерву та 1 — з резерву Північно-Західного фронту. Ладозька військова флотилія в штормових умовах переправила із західного на східний берег озера 2 стрілецькі дивізії і окрему бригаду морської піхоти для оборони Тихвіну і Волховської ГЕС.

27 жовтня радянські війська зупинили просування противника на рубежі р. Мала Вішерка (52-га армія) і в районі Сітомлі (4-та армія). Німецьке командування було змушене перекинути танкові й моторизовані частини з-під Малої Вішери на Тихвінський напрямок і 5 листопада відновило наступ. 8 листопада противник зайняв Тихвін, перерізавши останню залізницю, по якій підвозилися до Ладозького озера вантажі для Ленінграда. На Волховському напрямі противник почав наступ 28 жовтня. Після напружених боїв війська 54-ї армії до 25 листопада зупинили противника на ближніх підступах до Волхову.

Наполегливою обороною радянські війська знекровили ворога, не допустили його виходу до р. Свір і до Ладозького озера і створили передумови для переходу в контрнаступ.

Операція тривала протягом 43 діб, при ширині фронту бойових дій в 300—350 кілометрів і глибині відходу радянських військ в 100—120 кілометрів.

Підсумки операціїРедагувати

Тихвінська оборонна операція стала однією з перших оборонних операцій радянських військ, у ході якої німецькі війська не змогли досягти своїх оперативних цілей. Незважаючи на те, що Вермахт мав у ході операції часткові успіхи, зокрема, в центрі наступу основних сил був захоплений Тихвін, що призвело до припинення постачання Ленінграда залізницею, був зірваний план прориву блокади Ленінграда військами 54-ї армії, але в цілому на жодному напрямі наступу цілі досягнуті не були.

В ході оборонної операції був зірваний головний план німецького командування з'єднатися з фінськими військами в районі річки Свір, за рахунок чого була б завершена повна блокада Ленінграда, і безсумнівно, в цьому випадку Ленінград, а разом з ним Балтійський флот і війська, що оборонялися навколо Ленінграду, були б приречені. Допоміжні удари на північ і на південь також не принесли успіху. На південному фланзі німецького наступу був зірваний план захоплення Тихвіну глибоким охопленням з півдня і можливе з'єднання військ групи армій «Північ» з військами групи армій «Центр» північніше Калініна. Північніше ж, незважаючи на наполегливі спроби німецьких військ, був зірваний їх план виходу на південне узбережжя Ладозького озера. При цьому, однак, варто підкреслити, що захоплення Тихвіну німецькими військами стало однією з реальних причин зменшення пайків, і як наслідок масового голоду взимку 1941—1942 року в блокадному Ленінграді[9].

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Исаев А. В. Котлы 41-го. История ВОВ, которую мы не знали. — М.: Эксмо, 2005. — 400 с. — ISBN 5-699-12899-9
  • Исаев А. В. Пять кругов ада. Красная армия в котлах. — М.: Эксмо, 2008. — 416 с. — ISBN 978-5-699-28995-0
  • Кривошеев Г. Ф. Россия и СССР в войнах XX века. Потери вооруженных сил: Статистическое исследование. — М.: Олма-Пресс, 2001. — 320 с. — ISBN 5-17-024092-9
  • Сяков Ю. Волхов в огне. Документальный очерк. — СПб.: Волховская типография, 1997.
  • Шигин Г. А. Битва за Ленинград: крупные операции, «белые пятна», потери / Под ред. Н. Л. Волковского. — СПб.: Полигон, 2004. — 320 с. — ISBN 5-17-024092-9

МемуариРедагувати

  • Гальдер Ф. От Бреста до Сталинграда. Военный дневник. Ежедневные записи начальника генерального штаба сухопутных войск 1941—1942 годов. — Смоленск: Русич, 2001. — 656 с. — (Мир в войнах). — ISBN 5-313-00026-8
  • Хаупт В. Группа армий «Север». Бои за Ленинград. 1941—1944. / Пер. Е. Захарова. — М.: Центрполиграф, 2005. — 384 с. — (За линией фронта. Мемуары). — ISBN 5-9524-1672-1

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. з 11 листопада 1941
  2. http://tptt.narod.ru/Foto/11/3/31.htm
  3. 8-ма танкова дивізія нараховувала 23 Pz.II, 52 Pz.38 (t), 16 Pz.IV; 12-та танкова дивізія нараховувала на 11 жовтня 71 танк.
  4. http://bdsa.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=2148&Itemid=29
  5. Кривошеев Г. Ф. Россия и СССР в войнах XX века. Потери вооруженных сил: Статистическое исследование. — М.: Олма-Пресс, 2001.
  6. Шигин Г. А. Битва за Ленинград: крупные операции, «белые пятна», потери / Под ред. Н. Л. Волковского. — СПб.: Полигон, 2004
  7. 11-та, 21-ша, 126-та та 254-та піхотні дивізії
  8. 8-ма і 12-та танкові, 18-та і 20-та моторизовані дивізії
  9. Шигин Г. А. Битва за Ленинград: крупные операции, «белые пятна», потери / Под ред. Н. Л. Волковского. — СПб.: Полигон, 2004. стор.312