Яковлєв Всеволод Федорович

Всеволод Федорович Яковлєв (16 квітня 1895(18950416), село Окроєво Новгородської губернії, тепер Волотовського району Новгородської області, Російська Федерація — 2 квітня 1974, місто Москва, Російська Федерація) — радянський військовий діяч, генерал-лейтенант (4.06.1940).

Яковлєв Всеволод Федорович
Народився 4 (16) квітня 1895
Окроєво, Starorussky Uyezdd, Новгородська губернія, Російська імперія
Помер 2 квітня 1974(1974-04-02) (78 років)
Москва, СРСР
Поховання Введенське кладовище
Країна  Російська імперія
 СРСР
Національність росіянин
Діяльність офіцер
Alma mater Військова академія імені М. В. Фрунзе
Військове звання генерал-лейтенант і генерал
Партія КПРС
Нагороди
орден Леніна орден Червоного Прапора медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За оборону Ленінграда» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «40 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «50 років Збройних Сил СРСР»

Життєпис

ред.

Народився в селянській родині. У травні 1913 року закінчив повний курс Свято-Троїцького вищого початкового училища.

З 1915 року служив у російській імператорській армії, в 1916 році закінчив 2-у Петергофську школу прапорщиків. З лютого 1916 року — молодший офіцер 1-го запасного піхотного полку. З травня 1916 року — на фронті на посаді командира взводу 145-го Новочеркаського піхотного полку 37-ї стрілецької дивізії, учасник Першої світової війни. З березня 1917 року — командир роти 661-го Новоселицького піхотного полку 166-ї стрілецької дивізії на Південно-Західному фронті. У жовтні 1917 року обраний солдатами командиром цього полку. Демобілізований в квітні 1918 року.

У Червоній армії з квітня 1918 року, був призначений старшим інструктором Всевобучу (загального військового навчання) в місті Стара Русса. Учасник громадянської війни в ​​Росії. З травня 1919 року — начальник загону особливого призначення при штабі 9-ї армії, з серпня 1919 року — начальник полкової кулеметної команди 610-го стрілецького полку і начальник Тамбовського кулеметного району, з вересня 1919 року — командир батальйону, з жовтня 1919 року — помічник командира 610-го стрілецького полку.

З квітня 1920 року — командир 188-го стрілецького полку 21-ї стрілецької дивізії. Воював на Південному та Західному фронтах, брав участь у боях проти поляків та у придушенні селянських повстань у Сибіру. Член РКП(б).

У липні 1922 — січні 1923 року — помічник командира 86-го стрілецького полку 21-ї стрілецької дивізії. З січня 1923 року — командир (з січня 1925 року — командир-військовий комісар) 86-го стрілецького полку 21-ї стрілецької дивізії.

У 1928 році закінчив стрілецько-тактичні курси удосконалення командного складу РСЧА «Постріл» імені Комінтерну.

З січня 1927 року — командир-військком 24-го стрілецького полку 8-ї Мінської стрілецької дивізії. У 1930 році закінчив курси командирів-одноначальників при Військово-політичній академії.

З листопада 1931 по листопад 1932 року — командир-військком 37-ї стрілецької дивізії в Білоруському військовому окрузі. У 1932 році знову скерований на навчання.

У 1934 році закінчив Військову академію РСЧА імені Фрунзе.

У лютому 1935 — липні 1937 року — командир і військовий комісар 1-ї Туркестанської (з 5 травня 1936 року — 83-ї Туркестанської) гірничо-стрілецької дивізії Середньоазіатського військового округу.

У липні 1937 — січні 1938 року — командир 19-го стрілецького корпусу Ленінградського військового округу.

У січні — квітні 1938 року — заступник командувача військ Білоруського військового округу.

У квітні 1938 року — заступник командувача Особливої ​​Червонопрапорної Далекосхідної армії.

У квітні 1938 — жовтні 1939 року — командувач військ Забайкальського військового округу.

З жовтня 1939 по липень 1940 року — командувач військ Калінінського військового округу.

Під час радянсько-фінської війни 30 листопада 1939 року призначений командувачем 7-ї армії. Проте армія, що наступала на напрямі головного удару, зазнала великих втрат при штурмі передпілля Лінії Маннергейма. Вже 9 грудня 1939 року Яковлєв переведений на посаду заступника командувача 7-ї армії. Після підписання перемир'я з Фінляндією повернувся до виконання обов'язків командувача Калінінського військового округу.

У липні 1940 — січні 1941 року — заступник командувача, в січні — червні 1941 року — 1-й заступник командувача військ Київського Особливого військового округу.

У червні — 1 серпня 1941 року — командувач військ Київського Особливого військового округу. З 1 серпня по вересень 1941 року — начальник тилу Південно-Західного фронту.

У вересні 1941 року призначений заступником начальника Генерального штабу — начальником Західного напрямку. Але в Генеральному штабі Всеволод Яковлєв пропрацював лише кілька днів.

26 вересня — 9 листопада 1941 року — командувач 4-ї армії. Армія підпорядковувалася безпосередньо Ставці Верховного Головнокомандування і обороняла межі річки Волхов. 9 листопада 1941 року німецькі війська захопили місто Тихвін. Цього ж дня Яковлєв був знятий з посади командувача армії, а наступного дня, 10 листопада 1941 року, його призначили командувачем Південної оперативної групою 4-ї армії. Брав участь у Тихвінській стратегічній наступальній операції.

З січня 1942 року — командувач 52-ї армії на Волховському та Ленінградському фронтах. Брав участь у Любанській наступальній операції та в операції з виведення з оточення 2-ї ударної армії. Потім армія займала оборону на східному березі Волхова в районі Новгорода, на початку 1943 року провела невдалу армійську операцію з оволодіння Новгородом.

20 липня 1943 року звільнений від командування та направлений у резерв Головного управління кадрів Народного комісаріату оборони СРСР. З серпня по жовтень 1943 року — помічник командувача військ Степового фронту із формування.

З жовтня 1943 по лютий 1945 року — командувач військ Білоруського військового округу (з 1 січня 1945 року — Білорусько-Литовського військового округу). У лютому 1945 року знятий з посади командувача округом за нездатність командувати та направлений у розпорядження Головного управління кадрів Народного комісаріату оборони СРСР.

З січня по серпень 1946 року — заступник командувача військ Ставропольського військового округу. З серпня 1946 по лютий 1947 року — у розпорядженні управління кадрів Сухопутних військ СРСР.

З лютого 1947 року — у запасі, проживав у Москві.

Помер 2 квітня 1974 року в Москві. Похований на Введенському цвинтарі Москви.

Військові звання

ред.

Нагороди

ред.

Примітки

ред.

Джерела

ред.
  • Великая Отечественная. Командармы. Военный биографический словарь / Под общей ред. М. Г. Вожакина. Москва; Жуковский: Кучково поле, 2005. (рос.)