Сін Сан Ок (кор. 신상옥, трансліт Shin Sang-ok; 1926-2006) — корейський кінорежисер і продюсер. Працював в Республіці Корея, КНДР, США. Крім творчості, відзначеної призами міжнародних кінематографічних фестивалів, відомий викраденням, організованим спецслужбами Північної Кореї за прямою вказівкою Кім Чен Іра, і примусовою роботою на пропагандистський кінематограф цієї країни.

Сін Сан Ок
кор. 신상옥
кор. 申相玉
кор. 신상옥
Дата народження 11 жовтня 1926(1926-10-11)[1][2][3]
Місце народження Чхонджін, Корея під владою Японії, Японська імперія
Дата смерті 11 квітня 2006(2006-04-11)[1][2][3] (79 років)
Місце смерті Сеул, Південна Корея[4]
Громадянство Flag of South Korea (1997–2011).svg Південна Корея
Alma mater Токійський університет мистецтв
Професія кінорежисер, кінопродюсер, сценарист, продюсер
IMDb ID 0645661

БіографіяРедагувати

Південнокорейський період (1926-1978)Редагувати

Сін Сан Ок народився в 1926 році в Чхонджіні на північному сході Кореї (у той час — колонії Японії) в заможній родині доктора китайської медицини. Навчався в Токіо в школі образотворчих мистецтв. Кар'єру починав в самому початку «золотого періоду» корейського кінематографа. Працював інтенсивно, з високим фінансовим результатом від прокату кожної картини, щорічно випускав 2-3 фільми. За все це отримав від колег прізвисько «Принц корейського кіно»[5]. Серед найбільш відомих робіт періоду «Квіти в пеклі» (назва в міжнародному прокаті, оригінал — кор. 지옥화지옥화, трансліт Jiokhwa, 1958 рік), «Sarangbang sonnimgwa eomeoni» (кор. 사랑방 손님과 어머니사랑방 손님과 어머니, ≈ рос. Гость и моя мать, 1961 рік), «Принц Йон Сан» (кор. 연산군연산군, Yeonsan gun, en:Prince Yeonsan (film), 1961). Остання картина — драма за класичним сюжетом з національної історії, — в 2009 році представлена в програмі «Класика Канн» міжнародного кінофестивалю[6]. Послідовно у 1962 та 1963 році фільми режисера були номіновані на премію «Золотий ведмідь» Берлінале: «До останнього дня» (Isaengmyeong dahadorok, англ. To the Last Day) і «Червоні ворота» (кор. 열녀문열녀문, Yeolnyeomun, en:The Memorial Gate for Virtuous Women), однак приз журі «Срібний ведмідь» отримав тільки перший з них.

У 1972 році в країні була встановлена Четверта республіка Південної Кореї. На тлі загального посилення політичної цензури «золотий вік» національного кінематографа змінився глибоким спадом. Сін Сан Ок, як і інші кінематографісти, знизив творчу активність. Однак навіть  фільми що виходили, наприклад «Три дні їх правління» (Three Days of Their Reign, кор. 삼일천하삼일천하, Samil cheonha, 1973 рік), йшли врозріз з поглядами цензури. За особистою вказівкою генерала Пак Чон Хі студія режисера була закрита[7].

Північнокорейський період (1978-1986)Редагувати

Спробу скористатися цими обставинами зробив Кім Чен Ір (на той момент син і наступник чинного лідера Північної Кореї). Він прагнув створити кіноіндустрію, яка дозволила б йому змінити негативне ставлення аудиторії до Трудової партії КНДР. Режисерові у цих планах відводилася роль талановитого пропагандиста. Спочатку в ході поїздки в Гонконг була викрадена дружина режисера, актриса Чхве Ын Хи (до цього моменту вони три роки перебували в розлученні). Сін негайно вилетів з Сеула в Гонконг для пошуків зниклої колишньої дружини, але практично відразу був сам захоплений агентами спецслужб Північної Кореї. В інтерв'ю Бі-бі-сі він згадував: «Хтось несподівано накинув мені мішок на голову, я не міг нічого бачити і нормально дихати»[8]. Деякі джерела припускають, що режисер самостійно й охоче перейшов в Північну Корею, але більшість експертів вважають версію викрадення правдоподібною, бо Пхеньян пізніше визнавав факти захоплення, наприклад, громадян Японії як культурних радників.

Своє перебування в Північній Кореї Сін Сан Ок описує у різних спогадах дещо по-різному. По одній версії (інтерв'ю службі інтернет-мовлення «Бі-бі-сі») подружжя відразу по прибуттю в Пхеньян було доставлено до Кім Чен Іра, який повідомив про банківський депозит в 2,5 мільйона доларів США, який буде доступний режисеру після зйомок «правильного і якісного» фільму. Протягом наступних двох років він зняв близько 20 відверто пропагандистських стрічок. Сін двічі робив спроби до втечі, за що був поміщений у в'язницю на п'ять років, де він був змушений пройти курс початкової політичної освіти «для глибокого розуміння помилковості своїх помилок».

За інформацією газети «The Guardian» Сін Сан Ок відразу після доставки в Пхеньян був поміщений на 4 роки до в'язниці, де він жив на дієті з трави, солі, рису і партійно-ідеологічної обробки». У 1983 році він і його дружина були звільнені і доставлені на прийом до Кім Чен Іру. Партійний лідер пояснив причину їх викрадення: «наявні кінематографісти КНДР роблять поверхневі роботи. У них немає ніяких нових ідей». За даними газети режисер погодився працювати і зняв сім фільмів, серед яких найвідоміший — «Пульгасарі» (불가사리, Pulgasari) про міфологічне чудовисько, що стало на бік батраків, своєрідний «комуністичний варіант Годзілли».

Цей фільм був прийнятий Кім Чен Іром як творча перемога. Сім'ї режисера був дозволений виїзд у Відень для проведення переговорів про прокат фільму в Європі. В австрійській столиці їм вдалося сховатися в посольстві США і отримати політичний притулок.

Американський період (1986-2006)Редагувати

Перші роки після звільнення Сін витратив на розгляди з контррозвідкою Південної Кореї про деталі свого перебування в КНДР. Після офіційного припинення переслідування, він виїхав до США. В Америці Сін влаштувався в Каліфорнії, де під псевдонімом Саймон Шин (англ. Simon Sheen) зняв фільм «Три ніндзя: Кісточками вгору» (англ. 3 Ninjas Knuckle Up). Велику частину часу займався літературною діяльністю з теорії кіно.

У 2004 році пережив операцію з трансплантації печінки. Остаточно не оговтавшись від хвороби, помер в 2006 році в Сеулі. За тривалу кар'єру зняв близько 70 фільмів, у понад 100 був продюсером.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Encyclopædia Britannica
  2. а б Filmportal.de — 2005.
  3. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #139369910 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. Chuck Stephens (26.02.2002). Pleasure and Pain (en). Village Voice. Архів оригіналу за 02.09.2012. Процитовано 2011-11-07. 
  6. Cannes Classics: THE OFFICIAL SELECTION 2009
  7. John Gorenfeld (04.04.2003). The producer from hell (en). Guardian News and Media Limited. Архів оригіналу за 02.09.2012. Процитовано 2011-11-08. 
  8. Mike Thomson (05.03.2003). Kidnapped by North Korea (en). ВВС. Архів оригіналу за 02.09.2012. Процитовано 2011-11-08. 

ПосиланняРедагувати