Вікіпедія

Сінані Борис Наумович

Борис Сінані (1851, Вірменський Базар, Таврійська губернія — жовтень 1920, Сімферополь) — лікар-психіатр, учасник російсько-турецької війни 1877—1878 рр. Вперше у світовій практиці використовував метод лікування навіюванням без застосування гіпнотичного сну.

Сінані Борис Наумович
Ім'я при народженні рос. Бераха Бабакаевич Синани
Народився 1851
Армянськ, Перекопський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія
Помер жовтень 1920
Сімферополь, Російська СФРР
·gastric ulcerd
Країна  Російська імперія
 Російська СФРР
Діяльність психіатр
Галузь психіатрія
Alma mater Імператорська медико-хірургічна академіяd (1877)
Вчителі Балинський Іван Михайлович
Знання мов російська
Учасник Російсько-турецька війна 1877–78
Нагороди
орден Святого Станіслава III ступеня з мечами

Біографія ред.

Народився в місті Вірменський Базар Таврійської губернії в патріархальній караїмській сім'ї. Навчався в Одеській гімназії, але через брак коштів не закінчив. Батько Сінані хотів, щоб його син став продавцем в родинній лавці, але спраглий до знань Борис не підкорився волі батька і поїхав до Санкт-Петербурга.[1] Там він вступив до Імператорської військово-медичної академії, яку закінчив в 1877 році[2]. Навчався у В. Бехтєрєва[3]. У роки навчання підлягав обшукам і арешту за зберігання заборонених книг та причетність до справи про пропаганду серед робітників і солдатів Московського полку. Під час російсько-турецької війни пішов на фронт у чині полкового лікаря. Свою участь у війні пояснював так:

  Я, як і багато народовольців, хотів звільнити російський народ, але в той час у нас нічого не вийшло. Ось і поїхали ми звільняти болгар від турецького ярма[4].  

Вийшовши у відставку в 1880 році, вступив на службу земським лікарем в Корочанського повіту Курської губернії, звідки був звільнений через «політичну неблагонадійність». Потім займав посаду лікаря с. Ям-Тьосово Новгородського повіту Новгородської губернії. У 1890-х роках призначений головним лікарем Колмовської земської психіатричної лікарні в Новгородській губернії, а потім і директором Новгородської психіатричної лікарні[5].

Після смерті дружини, Варвари Луківна Попадічевої, разом з сім'єю переїхав до Санкт-Петербург, де зайнявся приватною практикою. У Санкт-Петербурзі спілкувався, зокрема, з Миколою Михайловським, Семеном Анським і Глібом Успенським. Після того, як Г. Успенський захворів душевною хворобою, став його особистим лікарем і духівником[6]. Був знайомий з членами ЦК есерівської партії і сам дотримувався есерівських поглядів[7][8].

Осип Мандельштам, який товаришував з сином Бориса Наумовича і особисто знав його самого, дає йому таку характеристику[9]:

  На вигляд він був кремезний караїм, зберігаючи навіть караїмську шапочку, з жорстким і надзвичайно важким обличчям. Не всякий міг витримати його звірський, розумний погляд крізь окуляри, зате, коли він посміхався в кучеряву, рідку борідку, посмішка його була зовсім дитяча і чарівна. Кабінет Бориса Наумовича був під суворою забороною. Там, між іншим, висіла його емблема і емблема всього будинку, портрет Щедріна, що дивиться з-під лоба, насупивши густі губернаторські брови і погрожуючи дітям страшної лопатою кудлатою бороди. Цей Щедрін дивився Вієм і губернатором та був страшний, особливо в темряві. Борис Наумович був вдівець, впертим вовчим вдівством. Жив він з сином і двома доньками, старшою, косоокою, як японка, Женею, дуже мініатюрною і витонченою, і маленькою горбатої Оленою. Пацієнтів у нього було небагато, але він тримав їх у рабському страху, особливо пацієнток. Незважаючи на грубість його поводження, вони дарували йому вишиті човники і туфлі. Він жив, як лісник в сторожці, в шкіряному кабінеті під щедринською бородою, і з усіх боків його оточували вороги: містика, дурість, істерія і хамство; з вовками жити по вовчому вити[10].  

Науковий внесок ред.

Розробив систему мотивованих навіювань, тісно зв'язаних з довір'ям й позитивним емоційним ставленням хворого до лікаря. У 1889 році провів перші в Російській імперії досліди лікування алкоголізму навіюванням. Новизна методів вивела Сінані передові позиції в психіатрії. Свою теорію він описав в книгу «Про лікування навіюванням», опублікованій в Новгороді в 1899 році: Доктор Г. Дембо в своїй книзі «Алкоголізм і боротьба з ним» так описав метод Сінані:

  Особливість методу д-ра Сінані полягає в тому, що він виробляє навіювання і в протомному стані, зовсім не прагнучи привести хворого попередньо в стан повного гіпнотичного сну. Розрізняючи навіювання від власне гіпнотичного сну, д-р Сінані вважає, що успіх лікування можливий тільки тоді, коли у хворого є повне бажання відмовитися від спиртних напоїв і віра в свого лікаря[11].  

Родина ред.

Батько — торговець залізним товаром, перекопський 2-ї гільдії купець Бабакан (Наум) Сінані, прозваний за свою сувору вдачу «Зерзеле» (з карї. землетрясение[12]. Мати — Есфір. Крім Бориса в сім'ї було ще семеро дітей.

Рідний брат, Ісаак Сінані, голосний Перекопської міської думи, член опікунської ради Вірмено-Базарської жіночої прогімназії[13].

Дружина — Варвара Попадічева (? — бл. 1900/1901), росіянка, вчилася в Бернському університеті[10]. Народила трьох дочок і одного сина (незаконнонароджених, оскільки Борис Наумович не став приймати православ'я для офіційного вступу до шлюбу)[14]:

  • Борис Сінані (1889—1911), найближчий гімназійний довариш О. Мандельштама. Навчався в Тенішевському училище, потім на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету. Анархіст-комуніст, писав вірші. Був одружений на Олександрі Монвіж-Монтвід, від якої в 1910 році народився син Ігор. Помер від швидкоплинних сухот[15].
  • Олена Сінані, померла на початку 1890-х років.
  • Євгенія Сінані (1886 — ?), партійна есерівська пропагандистка, вчилася на Вищих жіночих (Бестужевських) курсах, була фактичною дружиною політемігранта Олексія Кудрявцева, з яким познайомилася в Парижі. Мали дітей Галину і Вадима. Чоловік — економіст, статистик Віктор Монвіж-Монтвід (1887 — бл. 1946)[16].
  • Олена Сінані (1893—1964), названа так на честь померлої доньки. Закінчила гімназію Стоюніна. Разом з батьком приблизно в 1917 році переїхала до Сімферополя[10], після його смерті повернулася до Петрограда, а потім поїхала до Новосибірська[6]. Померла в Оренбурзі. Була одружена з Борисом Лебедєвим. Їхній син Андрій Лебедєв (1927—2004).

Адреса в Санкт-Петербурзі ред.

  • вул. Пушкінська, 17 напроти готелю «Пале-Рояль»[6].

Праці ред.

  • Дневник доктора Б. Н. Синани. [Публ. и предисл. В. Д. Бонч-Бруевича. Вступит, статья П. М. Зиновьева. Коммент. В. А. Громбаха]. — В кн.: Глеб Успенский. М., 1939, с. 479—607.
  • О лечении внушением: (Извлеч. из сообщ. в О-ве новгород. врачей) / Б. Б.[!Н.] Синани. — [Санкт-Петербург]: тип. Я. Трей, ценз. 1898. — 10 с.
  • О лечении внушением. — Новгород: Губ. тип., 1899. — 50 с.
  • О роли внушения в борьбе с пьянством: Докл. в Мед. подкомис. для принятия мер в борьбе с алкоголизмом 13 апр. 1899 г. Б. Н. Синани. — [Санкт-Петербург]: тип. М. Акинфиева и И. Леонтьева, ценз. 1899. — 30 с.

Примітки ред.

  1. ↑ Казас, Айваз, 2006, с. 179.
  2. ↑ Российский медицинский список, изданный Медицинским Департаментом МВД на 1899 г. — СПб.: Типография МВД, 1899. — С. 277.
  3. ↑ Рожнов В. Е. Психотерапия / В. Е. Рожнов // Большая медицинская энциклопедия: в 30 т. / гл. ред. Б. В. Петровский. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1983. — Т. 21. — С. 357. — 560 с. — Стб. 1052.
  4. ↑ Некрасова В. Б. О семье Синани // «Сохрани мою речь...» / сост. П. Нерлер, А. Никитаев. — М. : Издательское предприятие «Обновление», 1991. — С. 60—65. — 96 с. — ISBN 5-85828-003-X.
  5. ↑ Деятели революционного движения в России : Био-библиографический словарь : От предшественников декабристов до падения царизма / Под ред. Вл. Виленского-Сибирякова, Феликса Кона, А. А. Шилова (и др.); Всесоюзное общество политических каторжан и ссыльно-поселенцев. - М. : Всесоюз. о-во полит. каторжан и ссыльно-поселенцев, 1927-1934. Т. 2: Семидесятые годы : Вып. 4 : С - Я / Составлен А. А. Шиловым, М. Г. Карнауховой. - 1932. — C. 1497-8. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 31 травня 2021.
  6. ↑ а б в Комментарии к «Шуму времени» Мандельштама. Архів оригіналу за 2 липня 2018. Процитовано 31 травня 2021.
  7. ↑ Российские социалисты и анархисты после Октября 1917 года. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 31 травня 2021.
  8. ↑ Осип Мандельштам: поэт и век-волкодав. Архів оригіналу за 3 червня 2021. Процитовано 31 травня 2021.
  9. ↑ Шум времени » Семья Синани. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 31 травня 2021.
  10. ↑ а б в Мец А. Г. Три заметки к биографии Осипа Мандельштама // Литературный факт. — 2019. — № 2 (12) (21 квітня). — С. 318—320. — ISSN 2541-8297.
  11. ↑ Дембо Г. И. Алкоголизм и борьба с ним: (По трудам Комис. при О-ве охранения нар. здравия). — К., 1900. — С. 76.
  12. ↑ Журналы Перекопского очередного уездного земского собрания, созыва 1877 года. — Симферополь: Типография Спиро, 1878. — С. 87-88.
  13. ↑ Журналы и поставновления Перекопского XLI Очеред. Уездного Земского Собрания созыва 1906 год и чрезвычайных собраний 3-го февраля и 2-го апреля 1907 г. (с приложениями). — Перекоп: Типо-литография М. И. Абкина, 1907. — СС. 83, 261.
  14. ↑ Мец, 2011, с. 34.
  15. ↑ Мец, 2011, с. 33.
  16. ↑ Мец, 2011, с. 104.

Література ред.

  • Мец А. Г. [1] — 2-е изд., исправ. и доп. — СПб. : Интернет-издание, 2011. — 273 с. Архівовано з джерела 21 січня 2022
  • Медицина // Караимская народная энциклопедия. — СПб. : ООО Издательский дом „Galina scripsit“, 2006. — Т. сост. М. М. Казас, Р. А. Айваз. — 447 с. — (Караимская народная энциклопедия). — ISBN 5-901495-14-7.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сінані_Борис_Наумович&oldid=41443061