Сібільов Михайло Миколайович
Михайло Миколайович Сибільов (нар. 20 листопада 1944, Маріуполь, Сталінська область, Українська РСР) — радянський та український вчений-правознавець, фахівець у галузі приватного права. Кандидат юридичних наук (1975), доцент (1977), член-кореспондент Національної академії правових наук України (1993). У 1993—1996/7 — завідувач кафедри цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а з 1994 по 1998 рік був головним ученим секретарем Академії правових наук України. Один з авторів Цивільного кодексу України. Учень професора Василя Маслова.
| Сібільов Михайло Миколайович | |
|---|---|
| Народився | 20 листопада 1944 (80 років) Маріуполь, Сталінська область, Українська РСР, СРСР |
| Країна |  СРСР Україна |
| Діяльність | правник, викладач університету |
| Alma mater | Харківський юридичний інститут імені Дзержинського (1970) |
| Заклад | Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого Гуманітарно-технічний інститут |
| Науковий керівник | Маслов Василь Пилипович |
| Членство | Союз юристів України Національна академія правових наук України |
| Нагороди |   |
Життєпис
ред.Михайло Сибільов народився 20 листопада 1944 року в робітничій родині Маріуполя Сталінської області Української РСР[1]. У 1966 році вступив до Харківського юридичного інституту, який закінчив через чотири роки та залишився в ньому вчитися в аспірантурі. У 1973 році випустився з аспірантури та почав працювати в інституті[2].
У 1974 році в рідному вузі під науковим керівництвом професора Василя Маслова він захистив кандидатську дисертацію за темою «Право на житлову площу в гуртожитку» (рос. Право на жилую площадь в общежитии). Його офіційними опонентами на захисті цієї роботи були професори Сергій Корнєєв[ru] і Шалва Чіквашвілі[3]. У 1975 році йому був присвоєний науковий ступінь кандидата юридичних наук[2], а ще через два роки — вчене звання доцента[1]. Після захисту дисертації продовжив працювати в Харківському юридичному інституті, де послідовно обіймав посади асистента, старшого викладача і доцента на кафедрі цивільного права[4]. У 1981 році був нагороджений грамотою Президії Верховної Ради Української РСР[1]. Одночасно з цим займався й адміністративною роботою, був заступником декана[4], а в 1982 році[5] були обраний[1] деканом факультету підготовки кадрів для Міністерства внутрішніх справ (слідчо-криміналістичного) № 3 (обіймав посаду менше ніж рік)[6].
У 1991 році, після того, як в Українській державній юридичній академії (до 1991 року — Харківський юридичний інститут) була утворена кафедра правових основ підприємництва та фінансового права[7], Михайло Сибільов був переведений до неї, де обійняв посаду доцента. Однак, вже в 1993 році він став завідувачем кафедри цивільного права. Того ж року був обраний член-кореспондентом Академії правових наук України (з 2011 року — Національної), а в наступному році він був обраний головним ученим секретарем цієї наукової організації. Тоді ж був включений до складу Науково-консультаційної ради при Верховному Суді України[4]. Брав участь у створенні проєкту Цивільного кодексу України, входив до складу редакційної колегії збірника наукових праць «Вісник Академії правових наук України»[1][2][8]. До другої половини 1990-х років займався дослідженням таких інститутів приватного права як зобов'язальне право і підприємницьке право[ru][1].
Восени 1996 року вступив до докторантури[1]. За різними відомостями пішов з посади завідувача кафедри в 1996[9] або в 1997 році[2]. У 1998 році також залишив роботу на посадах головного вченого секретаря АПрН України та члена науково-консультаційної ради Верховного Суду[4]. На парламентських виборах 1998 року балотувався в народні депутати Верховної Ради III скликання від політичної партії «Громада», але не був обраний[10]. У той же період входив до складу правління Харківського обласного відділення Союзу юристів України[1].
Брав участь у написанні статей для 6-томної української «Юридичної енциклопедії», виданої в 1998—2004 роках[11]. З 1999 року знову працював доцентом на кафедрі цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (до 1995 — Українська державна юридична академія)[8][2], займався викладацькою діяльністю[4]. У 2005 році як один з основних авторів підручників видаваних кафедрою, разом з В. І. Борисової, І. В. Жилінкової, В. М. Ігнатенко, В. М. Крижною, С. Н. Приступою, І. В. Спасибо-Фатєєвої і В. Л. Яроцьким був удостоєний премії імені Ярослава Мудрого[12]. У 2005 році припинив роботу в Національній юридичній академії, а вже наступного року очолив кафедру цивільно-господарського права в Харківському гуманітарно-технічному інституті (обіймав посаду до 2010 року)[8][2]. У 2021 році брав участь у роботі над 12-м томом Великої української юридичної енциклопедії «Сімейне право»[13].
Бібліографія
ред.Станом на 1998 рік брав участь у написанні 70 наукових праць[1], а до 2014 року ця цифра збільшилася вдвічі[8].
- «Советское гражданское право: учебник: в 2 т.» (співавтор; 1977/8 и 1982/3),
- «Справочник предпринимателя Украины» (соавтор; 1993),
- «Российскому предпринимателю» (співавтор; 1994),
- «Реформа цивільного права України» (співавтор; 1999),
- «Кодифікація приватного (цивільного) права України» (співавтор; 2000),
- «Цивільне право України: підручник: у 2 т.» (співавтор;, 2004),
- «Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар» (співавтор; 2004),
- «Гражданский кодекс Украины: Научно-практический комментарий» (співавтор; 2005),
- «Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. Т. 3: Цивільно-правові науки. Приватне право» (співавтор; 2008 — українською, 2011 — російською, 2013 — англійською),
- «Общая характеристика сферы частного права. Харьковская цивилистическая школа: в духе традиций: монография» (співавтор; 2011),
- «Правова доктрина України: у 5 т. Т. 3: Доктрина приватного права України» (соавтор; 2013 — українською, 2017 — англійською).
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е ж и к Опришко, 1998, с. 269.
- ↑ а б в г д е НАПрН України.
- ↑ Панов, 2006, с. 95.
- ↑ а б в г д Горбатенко, 2003, с. 490.
- ↑ Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 1944.
- ↑ Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 144.
- ↑ Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 296.
- ↑ а б в г Вісник НАПрН України, 2014.
- ↑ Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 267.
- ↑ Сібільов Михайло Миколайович. https://www.chesno.org/ (укр.). Рух ЧЕСНО. Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 19 березня 2022.
- ↑ Покажчик авторів Юридичної енциклопедії // Юридична енциклопедія / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. — Київ : «Юридична думка», 2004. — Т. 6. — С. 668—681. — ISBN 966-7492-06-0.
- ↑ Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 275.
- ↑ Список авторів дванадцятого тому «Великої української юридичної енциклопедії» // Велика українська юридична енциклопедія / редкол.: В. І. Борисова (голова) та ін.; Нац. акад. прав. наук України; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. — Харків : Право, 2021. — Т. 12: Сімейне право. — С. 478—479. — ISBN 978-966-998-187-5.
Література
ред.- Сібільов Михайло Миколайович // Вчені-юристи України: довідник / Редкол.: В. Ф. Опришко (керівник) та ін. — Київ : Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1998. — С. 269. — 610 с. — ISBN 966-7024-23-1.
- Горбатенко В. П. Сібільов Михайло Миколайович // Юридична енциклопедія / Редкол: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. — Київ : «Юридична думка», 2003. — Т. 5: П — С. — С. 490. — 736 с. — ISBN 967-7492-05-2.
- Підготовка і атестація науково-педагогічних кадрів у Національній юридичній академії України імені / Панов М. І.[ru] (кер. авт. кол). — Харків : Право, 2006. — 576 с. — ISBN 966-8467-82-5.
- Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого 1804—2014 / редкол.: В. Я. Тацій (голов. ред.), Ю. П. Битяк, А. П. Гетьман. — Харків : Право, 2014. — 616 с. — ISBN 978-966-458-702-7.
- Сібільов М. М. / редкол.: В. Я. Тацій та ін. — Вісник Національної академії правових наук України. — 2014. — № 4 (79). — С. 216—217. — ISSN 1993-0909.
Посилання
ред.- Сібільов Михайло Миколайович. Член-кореспондент НАПрН України. http://www.aprnu.kharkiv.org/ (укр.). Національна академія правових наук України. Архів оригіналу за 3 березня 2022. Процитовано 26 жовтня 2021.