Степове (Вітовський район)

Степове — село в Україні, у Вітовському районі Миколаївської області. Населення становить 336 осіб. Орган місцевого самоврядування — Грейгівська сільська рада. Назва з травня 2016 року — село Степове (до 2016 р село імені Воро́вського)[1].

село Степове
Країна Україна Україна
Область Миколаївська область
Район/міськрада Вітовський район
Рада Грейгівська сільська рада
Код КОАТУУ 4823380702
Основні дані
Засноване 1930
Населення 336
Площа 0,019 км²
Густота населення 17684,21 осіб/км²
Поштовий індекс 57223
Телефонний код +380 512
Географічні дані
Географічні координати 47°06′35″ пн. ш. 32°22′46″ сх. д. / 47.10972° пн. ш. 32.37944° сх. д. / 47.10972; 32.37944Координати: 47°06′35″ пн. ш. 32°22′46″ сх. д. / 47.10972° пн. ш. 32.37944° сх. д. / 47.10972; 32.37944
Середня висота
над рівнем моря
61 м
Місцева влада
Адреса ради 57223, Миколаївська обл., Вітовський р-н, с-ще Грейгове, вул. Миколи Руденка, 80, тел. 282-190
Карта
Степове. Карта розташування: Україна
Степове
Степове
Степове. Карта розташування: Миколаївська область
Степове
Степове
Мапа

CMNS: Степове у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

 
Фото 1 .Проводи до війська у селі ім. Воровського 1962 рік .
 
Фото 4.Фрагмент статті з газети «За стаханівський рух» про бавовнярів артілі ім. Кагановича.
 
Фото 2. Оголошення. Про додатковий облік сільськогосподарських джерел прибутку. 1951 рік.
 
Фото 3. Молодь села імені Воровського (1956 рік).

На території неподалік села є два кургани (один за 1,5 км на південний схід, інший 1 км на північ від села), котрі археологи датують 4—2 тисячоліттям до н. е. Поселення на місці сучасного села відоме ще з часів Російської імперії, власне як хутір. На мапі Херсонської губернії за 1869 рік на місці сучасного села і його околиць вказані три хутори: — Коробки (поміщика Кошембара), Бабовий (Мартюшина), та хутір Крючка. Всі три хутори стояли вздовж великого торгового шляху з Єлисаветграду до Херсона, який пролягав з півночі на південь правим схилом Бабової балки. Згідно зі «Списком населених місць Херсонської губернії» за 1896 рік, записи якого підтверджуються Картою Херсонського повіту Херсонської губернії за 1910 рік, усі три хутори змінили власників. Головним хутором був хутір Воронкова (Бабовий). Другий хутір Коробки і землі при ньому Єлизавета Яківна Кошембар (вдова поміщика Кошембара) продала у 1872 році спадкоємцям поміщика Бридихіна. Третій хутір Лакути (колишній Крючка) значаться при хуторі Воронкова.

Хутір Воронкова: Дворів 1, мешканців 6 (4 чол., 2 жін.). Від села Засілля три версти, до залізничної станції Щербине 8 верст.

Хутір Коробки (Бредихіна): дворів 1, мешканців 23 (16 чол., 7 жін.) при хут. Воронкова.

Хутір Лакути: дворів 1, мешканців 3 (2 чол., 1 жін.) при хут. Воронкова[2].

За розповідями старожилів до Коробків на літній сезон (із середини травня і до початку жовтня) з Калинівки виганяли на тирло стадо дійних корів. На тирлі біля ставка ще й досі існує давній глибокий колодязь викладений з середини каменем — черепашником. Працювали біля стада молоді люди, дівчата й хлопці. У неділю дочка господаря тирла привозила з Калинівки на хутір бричкою музикантів, котрі грали на танцях. Після Жовтневого перевороту землі і хутори увійшли до складу радгоспу. У 1927 році був викопаний ще один колодязь, на відстані біля одного кілометра на південь від хутора Коробки (Дата надряпана на внутрішній горловині колодязя). Колодязь з середини викладений каменем-черепашником, глибина колодязя сягала понад 30 метрів. Вода піднімалася на поверхню за допомогою кінної тяги. З 1930 року хутір імені Воровського став відділком радгоспу ім. Кагановича. Згідно розповідей старожилів, під час німецько-радянської війни неподалік хутора Воронкова, (перед балкою) стояла німецька лінія оборони. У 1944 році з боку с. Бармашового відбувався наступ радянської армії. Для німецьких танків були викопані спеціальні траншеї у які заїжджали танки та звідти вели вогонь. Згідно військових хронік саме у боях під Засіллям брав участь відомий німецький танкіст Міхаель Віттман[3]. Знелюднені голодомором та війною села півдня України гостро потребували робочих рук. В сорокових роках двадцятого століття село нараховувало півтора десятки глинобитних землянок із саману, або як називали його місцеві люди із «лампача». «Лампач» — це змішана у певній пропорції глина із січкою або соломою.[4] Після війни були здійсненні дві великі хвилі переселення на південь, переважно із західних областей України, у 1947 і 1951 роках. Держава нещадно експлуатувала селян, були введені податки на джерела прибутку . Оподатковувалися фруктові дерева, корова, свині, кролі, тощо. Фото 2.[5] У 1951 році була збудована східна сторона сучасної вулиці Ветеранів .Власне на ці роки й припадає активна розбудова колишніх хуторів радгоспу ім. Димитрова (Історія міст і сіл Української РСР — /Миколаївська обл./ Видавництво: ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ АКАДЕМІЇ НАУК УРСР Київ , 1971)[6]. Поряд із землянками виросли чотири нові вулиці. У селі був збудований великий тваринницький комплекс, з'явилася молочарка, магазин, семирічна школа, водогін. Господарство мало зерновий та м'ясо-молочний напрямок, силами радгоспу висаджувалися лісосмуги. На землях господарства у 1950-тих роках навіть вирощувалася тонковолокниста бавовна (Фото 4) . Бавовну в районі почали вирощувати ще до радянсько-німецької війни .[7]Однак соціально-побутові умови в селі були жахливі. Семирічна школа проіснувала в селі не довго. У селі залишили лише три класи початкової школи, старші учні навчалися у Грейгівській середній школі і жили у інтернаті. Восьмирічну школу у селі відкрили аж у 1972 році. Асфальтову дорогу від с. Грейгове до с. ім. Воровського прокладено лише 1988 року. Газифіковано село було вже за часів незалежності. У селі діє загальноосвітня школа I—II ступенів, дитячий садок, два магазини, медпункт та православна церква Успіння Пресвятої Богородиці.

На виконання указу президента України про декомунізацію, рішенням Верховної Ради України від 19 травня 2016 року, село ім. Воровського перейменоване на село Степове.

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 328 осіб, з яких 153 чоловіки та 175 жінок.[8]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 336 осіб.[9]

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[10]

Мова Відсоток
українська 92,56 %
російська 4,76 %
білоруська 1,19 %
молдовська 0,30 %
польська 0,30 %
інші 0,89 %

ПриміткиРедагувати

  1. [Постанова Верховної Ради України № 4085 від 19 05 2016 р. Постанова Верховної Ради України № 4085 від 19 05 2016 р.] Перевірте схему |url= (довідка).  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  2. Изданіє Губернскаго Статистічєскаго Комітєта, Херсон. Типографія губєрнскаго правлєнія (1896). [Список насєленньіх мест Херсонской губерніи Статістичєскія данньія о каждом посєлєніи] Перевірте схему |url= (довідка) (Російською). Изданіє Губернскаго Статистічєскаго Комітєта. 
  3. Канал "Discovery", цикл док. фільмів - "Tank battles" (танкові битви Другої світової війни. Частина 5 ). 
  4. Мних, Віктор (1992). [Спогади старожилів, записані 1992 року. Зокрема Катерини Харламенко, Дмитра Шавокіна та інших. Спогади старожилів .] Перевірте схему |url= (довідка). Рукопис (Українською). 
  5. [Газета " За стаханівський рух" Оголошення.] Перевірте схему |url= (довідка). Газета " За Стаханівський рух" . (українська .). Орган Жовтневої районної ради . 1951 рік. 
  6. Історія міст і сіл Української РСР — /Миколаївська обл./ Видавництво: ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ АКАДЕМІЇ НАУК УРСР Київ , 1971 (українська). Київ: Інститут історії академії наук УРСР. 1971. с. Миколаївська область . 
  7. Снитко , Кас'яновський ., Іван Олексійович , Валентин Олександрович. (2012 р). Богоявленськ і його околиці (Російська, Українська .). м.Симферополь .: Видавництво "Таврида". с. 184 с. Сторінка з посиланням 147. ISBN 978-966-584-052-7. 
  8. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Миколаївська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  9. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Миколаївська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  10. Розподіл населення за рідною мовою, Миколаївська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 

ДжерелаРедагувати

  1. Історія міст і сіл Української РСР — /Миколаївська обл./ Видавництво: ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ АКАДЕМІЇ НАУК УРСР Київ, 1971
  2. Архів історико-просвітницької секції «Вітовського Українського Товариства».
  3. Газетні статті районних газет Жовтневого району: «За стахановський рух», «Прапор Жовтня», Миколаївський обласний державний архів.
  4. Канал «Discovery», цикл док. фільмів — «Tank battles» (танкові битви Другої світової війни. Частина 5).
  5. Спогади старожилів, записані 1992 року. Зокрема Катерини Харламенко, Дмитра Шавокіна та інших.
  6. Кас'яновський В. А. — «Богоявленськ і його околиці». (Історико-краєзнавчі нариси) — Сімферополь; «Таврида» 2012 р. — ISBN 978-966-584-052-7
  7. Ковальова О. Ф.- «Та йшов чумак дорогою». Історико-етнографічний нарис. — Миколаїв, видавництво «Іліон», 2016. — С. 56). — ISBN 978-617-534-357-9
  8. «Спісок населенньіх мєст Хєрсонской губєрніи». Статістіческія данньія о каждом посєлєніи. Изданія Губєрнскаго Статістічєскаго комитета. Херсон . Типографія губєрнскагоПравлєнія. 1896 год.
  9. Карта Хєрсонскаго уезда Херсонской губєрніи .1910 год .
  10. Постанова Верховної Ради України № 4085 від 19 05 2016 р.

ПосиланняРедагувати