Старе Село (гміна Олешичі)

Старе Село (пол. Stare Sioło) — село в Польщі, у гміні Олешичі Любачівського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 1063 особи (2011[1]).

Село
Старе Село
пол. Stare Sioło
Bocianie gniazdo Stare Sioło (3).JPG

Координати 50°09′ пн. ш. 22°58′ сх. д. / 50.150° пн. ш. 22.967° сх. д. / 50.150; 22.967Координати: 50°09′ пн. ш. 22°58′ сх. д. / 50.150° пн. ш. 22.967° сх. д. / 50.150; 22.967

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Любачівський повіт
Гміна Олешичі
Населення 1063 особи (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 16
Поштовий індекс 37-630
Автомобільний код RLU
SIMC 0607245
GeoNames 758323
Старе Село. Карта розташування: Польща
Старе Село
Старе Село
Старе Село (Польща)
Старе Село. Карта розташування: Підкарпатське воєводство
Старе Село
Старе Село
Старе Село (Підкарпатське воєводство)
Церковний хор у Старому Селі.jpg
Хор Старого Села під час Шевченківських свят у 1940 році.
Церква свв. Козьми і Даміана
(знищена у 1975 р.)

Географічне положенняРедагувати

Село розташоване на відстані 5 кілометрів на захід від центру гміни міста Олешичі, 11 кілометрів на захід від центру повіту міста Любачова і 70 кілометрів на схід від столиці воєводства  — міста Ряшіва.[2]

ІсторіяРедагувати

Село детально описане в королівській люстрації 1565 року.[3] 1 квітня 1930 року присілок Чотирибоки вилучено з сільської гміни Старе Село Любачівського повіту Львівського воєводства і включено до сільської гміни Вілька Жапалівська того ж повіту і воєводства.[4]

15 червня 1934 року присілок Ігначе вилучений з сільської гміни Старе Село Любачівського повіту і включений до сільської гміни Радава Ярославського повіту[5].

За даними Володимира Кубійовича, процитованими Юрієм Гаврилюком в статті «Земля на українському обрії. Надсяння: Любачівський повіт. (З матеріалів до краєзнавчого словника.)», надрукованій в журналі «Над Бугом і Нарвою. Український часопис Підляшшя.» на сторінці 26 в № 6 (118) за XI—XII 2011 року, в 1939 році в селі проживало 3 380 мешканців, серед них 2 630, або 77,81 % українців-грекокатоликів, 590 українців-латинників, 100 гебреїв та 60 поляків (з числа котрих 30 осіб було поселено, як колоністів, у міжвоєнний період).[6]

У жовтні 1944 року село у складі західних районів Львівської області віддане Польщі, поляки почали терор, грабуючи й убиваючи українців — убито 17 осіб і 2 особи заарештовано, спалено 28 господарств (всі заходи терору не подано через виїзд населення і неможливість отримати інформацію).[7]

Українське населення вивезено до СРСР та на понімецькі землі[8].

У 1975—1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

Церква святих Косми і Дем'яна в Старому СеліРедагувати

У 1640[9] (за іншими даними — в 1844) році в селі збудовано церкву святих Косми і Дем'яна. Була парафіяльною церквою Любачівського деканату Перемишльської єпархії. Як наслідок повного виселення українців після акції «Вісла» в 1947 році її було частково знищено. У 1980-х роках цю парафіяльну церкву розібрано й на тому місці збудовано римо-католицький костел. При цьому знищено цвинтар, котрий був біля церкви.[6]

НаселенняРедагувати

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][10]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 516 114 358 44
Жінки 547 125 306 116
Разом 1063 239 664 160

У 2006 році в селі мешкало 450 осіб.

Відомі людиРедагувати

  • Бориско Ілько псевдо «Бук» (20 квітня 1922 — 2 березня 1945) — уродженець села (присілок Липина), стрілець 1-ї чоти сотні «Месники-2» куреня «Месники» Української Повстанської Армії. Загинув у бою із спецвідділом НКВС у с. Мриглоди[pl] Томашівського повіту (тепер село — в гміні Горинець-Здруй Любачівського повіту). Похований в селі Монастир[pl] Любачівського повіту.
  • Гарасимович Михайло на псевдо «Курай», «Курас» або «Курач» (10 жовтня 1922 — 2 березня 1945) — уродженець села (присілок Липина), стрілець 2-ї чоти сотні «Месники-2» куреня «Месники». В лавах УПА з 14 листопада 1944 року. Загинув у бою із спецвідділом НКВС у с. Грушка Томашівського повіту. Похований в селі Монастир Любачівського повіту.
  • Курат Іван «Гук» (15 січня 1922 — 2 березня 1945) — уродженець села (присілок Липина), боєць 1-ї чоти сотні «Месники-2». В лавах УПА з 31 грудня 1944 року. Загинув у бою із спецвідділом НКВС у селі Мриглоди Томашівського повіту. Похований у с. Монастир Любачівського повіту.
  • Лихач Іван псевдо «Бурлака» (18 жовтня 1923) — уродженець села (присілок Липина), боєць куреня «Месники». Син Василя та Анни. В лавах УПА з листопада 1944 року, спочатку у сотні «Месники-1», пізніше — в «Месники-3». Після розформування сотні перебрався на північні землі Польщі. Виданий Василем Жуком, заарештований та засуджений на 15 років тюрми. Звільнений у 1956 році. Проживає на Перемишльщині.
  • Мох (Мах) Степан псевдо «Байда» (23 квітня 1922 — 1 серпня 1946) — уродженець села (присілок Липина), снайпер сотні «Месники-3». Закінчив 4 класи початкової школи. Рільник. В лавах УПА з весни 1945 року. Загинув у бою з солдатами Війська Польського (ВП) біля села Забіла Любачівського повіту. Похований в рідному с. Старе Село Любачівського повіту.
  • Псевдо «Орлик» (1924 — 02.1947) — уродженець села (присілок Липина), снайпер сотні «Месники-3». В лавах УПА від весни 1945 року. У вільні хвилини писав вірші. Загинув під час бою з вояками ВП.
  • Гудз Дмитро псевдо «Ворона» (1921 року народження) — уродженець села, інтендант сотні «Месники-1». В лавах УПА від осені 1944 року. Перейшов до американської окупаційної зони у Німеччині. Мешкає у Канаді.[11]
  • Табака Василь псевдо «Сизий» (21 січня 1925 — 1 серпня 1946) — уродженець села, стрілець сотні «Месники-3». Закінчив 4 класи початкової школи. Рільник. Загинув під час бою з вояками ВП біля с. Забіла Любачівського повіту. Похований у с. Старе Село Любачівського повіту.[9][11]
  • Псевдо «Довбуш» (1923 — 25 липня 1946) — уродженець села, кулеметник сотні «Месники-4». В лавах УПА від весни 1945 року. Загинув під час бою з вояками ВП у лісі біля Нового Села Любачівського повіту.
  • Псевдо «Мех», ім'я Іван (1922 — 02.1947) — уродженець села, стрілець сотні «Месники-3». Загинув під час бою з вояками ВП. Похований у с. Старе Село Любачівського повіту.
  • Псевдо «Пугач» (1928 року народження) — уродженець села, стрілець сотні «Месники-3». В лавах УПА з осені 1945 року. Подальша доля невідома.[11]
  • Дубик Василь (1922 року народження) — уродженець села, боєць УПА.
  • Дубик Іван (1926 року народження) — уродженець села, боєць УПА, брат Дубика Василя.[9]

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Старе Село (гміна Олешичі)

  1. а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  2. Central Statistical Office (GUS) - TERYT (National Register of Territorial Land Apportionment Journal) (Polish). 2008-06-01. Архів оригіналу за 2012-03-01. Процитовано 2013-04-21. 
  3. Грушевський М.Жерела до історії України-Руси. Том 03. Описи королівщин в землях руських XVI віку. Том 3. Люстрації земель Холмської, Белзької й Львівської. — С. 300.
  4. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 15 marca 1930 r. o zmianie granic gmin wiejskich Stare Sioło i Wulka Zapałowska w powiecie lubaczowskim, województwie lwowskiem. (пол.)
  5. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 28 maja 1934 r. o zmianie granic powiatów jarosławskiego i lubaczowskiego w województwie lwowskiem. (пол.)
  6. а б Земля на українському обрії (З матеріалів до краєзнавчого словника.) Надсяння: Любачівський повіт
  7. Польсько-українські стосунки в 1942—1947 роках у документах ОУН та УПА: у 2 т. /. Відп. ред. та упоряд. В. М. В'ятрович. — Т. 2, с. 926-928.
  8. Акція «ВІСЛА»: Список виселених сіл і містечок
  9. а б в Дуда (Гарасимович) Г. Моє рідне Старе Село на Любачівщині / Вісник Любачівщини. — № 6.  Львів — 2002. - 112 с.
  10. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 
  11. а б в Партизанськими дорогами з командиром «Залізняком» Архівовано 5 березень 2016 у Wayback Machine. — Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1997. — 359 с.. — ISBN 966-538-009-5.

Див. такожРедагувати