Вікіпедія

Станіслав Шейбал

польський фотограф

Станіслав Шейбал (пол. Stanisław Sheybal; 9 лютого 1891, Самбір — 15 березня 1976, Варшава) — польський фотохудожник[1]. Член Польського фотоклубу[2][3]. Аніматор і творець мистецьких та фотографічних заходів у Кременці[1]. Дійсний член Спілки польських художніх фотографів[4].

Станіслав Шейбал
Stanisław Sheybal
Народився 9 лютого 1891(1891-02-09)
Самбір, Самбірська міська громада, Самбірський район, Львівська область, Україна
Помер 15 березня 1976(1976-03-15) (85 років)
Варшава, Польська Народна Республіка
Національність поляк
Діяльність фотограф
Alma mater Краківська академія мистецтв, Ягеллонський університет, Празька академія образотворчих мистецтв
Членство Polish Photoclubd і Związek Polskich Artystów Fotografikówd
Нагороди
золотий хрест Заслуги Медаль Комісії народної освіти Польщі Silver Laurel of the Polish Academy of Literature‎
Виставка просто неба — Кременець. Фотографії 1929—1939 рр. — на Краківському передмісті у Варшаві (26 жовтня 2012 р.) на банері з фотографіями фотографів: Генрика Германовича, Людвіка Ґроновського та Станіслава Шейбала

Життєпис

ред.

Народився 9 лютого 1891 року в Самборі[5] в родині Францішека Ксаверія (бл. 1859—1928), службовця галицької адміністрації, та Вільгельміни, уродженої Скібінської, піаністки. У 1911 році склав іспити на атестат зрілості в реальній школі Тарнова та розпочав навчання в Академії мистецтв у Кракові. Водночас вивчав математику та педагогічні предмети в Ягеллонському університеті. У 1914—1915 роках навчався в Академії образотворчих мистецтв у Празі та працював у фотоательє Ноймана (також керував філією цього ательє). Під час навчання був призваний до австро-угорської армії. У 1916 році служив у Сербії, а через рік його направили до офіцерської школи. Після закінчення курсу військової картографії та аерофотозйомки у Військово-географічному інституті у Відні, служив у картографічному відділі у Львові; фронтовому картографічному відділі при штабі армії в Косові, на Буковині та в Італії. Брав участь у польсько-українській війні, а потім у польсько-радянській війні.

Одружившись 4 лютого 1919 року в Сяніку з Броніславою (уродженою Котулою) (1891—1979), банківським службовцем, а згодом учителькою[5][6], вони спочатку переїхали до Кракова, а потім оселилися в Згежі, де він працював учителем малювання в місцевій середній школі. У 1927 році вони переїхали до Кременця, був учителем малювання[7].

1928 року заснував шкільну фотостудію при Кременецькому ліцеї, 1930-го — Фотографічне товариство в Кременці[8]. Членами товариства були А. Берґер, З. Целярський, Л. Ґроновський та Є. Смерецький[7]. 1931 року прийнятий до Польського фотоклубу[3]. 1932 року став співзасновником і редактором щомісячного журналу «Життя кременецьке» (пол. Życie Krzemienieckie), що видавався Кременецьким ліцеєм, Кременецьким повітовим відділом та Союзом громадських організацій Кременецького повіту[9]. У 1936 році Королівське фотографічне товариство в Лондоні внесло Шейбала до десятки найкращих фотографів, які використовують техніку гуми[pl]. У 1936—1939 роках очолював екзаменаційну комісію з фотографічної професії при Волинській ремісничій палаті[7].

Фотографія Станіслава Шейбала 1938 року «Легенда про гору Бону» — одна з найвідоміших робіт автора, яку багато разів публікували, зокрема в США та Японії[10].

Після окупації Кременця Червоною армією в 1939 році працював (два роки) учителем у Повній польській десятирічній школі, а під час німецької окупації разом з Генриком Германовичем керував фотографічним агентством «Мистецтво». У 1942 році нелегально переїхав до Варшави, де працював у фотоательє Беньковського та Шпорека «BiS». Водночас склав іспит на звання майстра фотографічної професії в Ремісничій палаті у Варшаві. Від 1945 року у відділі культури Воєводського управління у Кракові. З 1946 року працював у Міністерстві культури і мистецтв, де був спочатку інспектором, а потім керівником відділу мистецької освіти. У 1947 році став членом новоствореної Спілки польських художніх фотографів[2][3][4]. У 1949 році працював професором у Державній вищій школі образотворчого мистецтва у Варшаві, а потім у Лодзі[7]. Використовував різні фотографічні техніки[7].

Від шлюбу з Броніславою, уродженою Котулою, він мав двох синів: Казимира — кінорежисера, сценариста і документаліста і Владислава — актора і режисера[11].

Помер 15 березня 1976 року у Варшаві[7] і був похований 20 березня 1976 року на парафіяльному цвинтарі в Марисині Ваверському (сектор 9А-1-40)[12].

У 1984 році видавництво «Literackie Kraków» підготувало до друку його мемуари «Спогади 1891—1970» (пол. Wspomnienia 1891–1970), друк яких було завершено в 1986 році[6].

Виставки

ред.
  • 1929 — Перша національна виставка художньої фотографії, Кременець
  • 1930 — 19-та персональна виставка художньої фотографії Станіслава Шейбала, Варшава
  • 1936 — «Гуми» Станіслава Шейбала, Кременець

Нагороди

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Wirtualny Sztetl. 27 червня 2017. Процитовано 22 січня 2018.
  2. ↑ а б Historia powstania Związku Polskich Artystów Fotografików – Związek Polskich Artystów Fotografików. zpaf.pl. Процитовано 22 квітня 2017.
  3. ↑ а б в Historia. ZPAF – Opole. 22 червня 2018. Процитовано 23 липня 2018.
  4. ↑ а б Byli członkowie ZPAF – Związek Polskich Artystów Fotografików. web.archive.org. 28 березня 2019. Процитовано 21 грудня 2020.
  5. ↑ а б Księga małżeństw (1912–1924). Parafia Przemienienia Pańskiego w Sanoku. Ss. 69 (poz. 14). 
  6. ↑ а б Stanisław Sheybal: Wspomnienia, 1891–1970. Warszawa: Wydawnictwo Literackie, 1984, s. 215. 
  7. ↑ а б в г д е W cieniu Góry – rzecz o rodzinie Sheybalów. sheybal.pl. Процитовано 30 червня 2017.
  8. ↑ Zdjęcia z Krzemieńca na wystawie w muzeum w Stawisku. warszawa.onet.pl. 19 вересня 2015. Процитовано 23 квітня 2017.
  9. ↑ Biblioteka Cyfrowa KUL – Życie Krzemienieckie: miesięcznik społeczny. 23 липня 2018. Процитовано 23 липня 2018.
  10. ↑ Яку таємницю приховує фото кременецької відьми?. Терен. 2 квітня 2018.
  11. ↑ Stanisław Józef Sheybal (пол.). www.ipsb.nina.gov.pl. Процитовано 2 грудня 2023.
  12. ↑ Cmentarz Marysin w Warszawie. marysin.grobonet.com. Процитовано 2 грудня 2023.
  13. ↑ M.P. z 1933 r. nr 259, poz. 278 „za zasługi na polu pracy kulturalno-oświatowej i społecznej”.
  14. ↑ M.P. z 1952 r. nr 70, poz. 1078 „za zasługi w dziedzinie kultury i sztuki”.
  15. ↑ M.P. z 1955 r. nr 96, poz. 1298 „w 10 rocznicę Polski Ludowej za zasługi w dziedzinie kultury i sztuki”.
  16. ↑ M.P. z 1937 r. nr 257, poz. 407 „za szerzenie zamiłowania do literatury polskiej”.
  17. ↑ M.P. z 1955 r. nr 101, poz. 1400 - Uchwała Rady Państwa z dnia 19 stycznia 1955 r. nr 0/196 - na wniosek Ministra Kultury i Sztuki.

Бібліографія

ред.
  • Stanisław Sheybal, «Wspomnienia 1891–1970». Видавництво Literackie, Краків–Вроцлав 1984. ISBN 83-08-01209-4
  • «Krzemieniec jakiego już nie ma: w starej fotografii / Henryka Hermanowicza i Stanisława Sheybala». Варшава: ArtGraph 1993. ISBN 83901153-1-X

Джерела

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Станіслав_Шейбал&oldid=42816147